Чому молодий депутат зібрався в мери, які в нього стосунки із Банковою, і за що він не любить Яценюка, – про це Дмитро Добродомов розповів в інтерв’ю «Інсайдеру».
До обрання в парламент Дмитро Добродомов був журналістом-розслідувальником. Розпочавши свою трудову діяльність у львівській газеті «Експрес», він доволі швидко став відомим у місті. Після роботи в газеті був одним із співзасновників Агенції журналістських розслідувань і тижневика «Інформатор». Згодом став генеральним продюсером телеканалу ZIK, на якому був автором і ведучим програми журналістських розслідувань «Хто тут живе?», за яку в 2012 році отримав національну телевізійну премію «Телетріумф».
Того ж року на телеканалі ZIK став автором і ведучим програми журналістських розслідувань «Народний контроль». Приблизно в той самий час з’явився громадський рух із такою ж назвою, а в березні 2015-го було зареєстровано партію «Громадський рух «Народний контроль», лідером якої став Дмитро Добродомов.
2014 року Добродомов як самовисуванець був обраний до Верховної Ради, де приєднався до фракції «Блок Петра Порошенка». У середині червня цього року вийшов із фракції, а на початку липня «Народний контроль» заявив про намір іти на місцеві вибори.
У ЗМІ відразу почали ширитися чутки про причетність до партії відомих олігархів і навіть одіозного екс-голови Адміністрації президента Віктора Медведчука. З іншого боку, партію називають «проектом Банкової» для боротьби з мером Львова Андрієм Садовим.
Дмитро Добродомов зустрівся у Львові з INSIDER і розповів про те, чи справді до «Народного контролю» причетні олігархи або АП, про плани партії на місцевих виборах і стосунки з мером Львова Андрієм Садовим.
– 4 липня відбувся з’їзд «Народного контролю», на якому були присутні Олесь Доній і Валентин Наливайченко як запрошені гості. Чи планується їхня участь у партії?
– Ще були Чумак, Фірсов (депутати від УДАРу). У нас абсолютно відкрита платформа. Ми починали достатньо давно у Львові як громадський рух із певними завданнями щодо соціальної справедливості. «Народний контроль» спершу був журналістсько-громадським рухом, була телевізійна програма на популярному телеканалі. Принцип дуже простий – юридична та політична платформа для реалізації нормальних людей. Є переконання, що існуючу політичну еліту потрібно змінювати. Треба для початку дати на місцевому рівні активних людей, у першу чергу з громадського середовища, з волонтерського середовища, учасників АТО, до речі, тих самих журналістів.
Я вважаю, що вони дуже ефективні на сьогодні. Щодо з’їзду, то нині в нас є 4 народних депутати (Дмитро Добродомов, Андрій Антонищак, Богдан Матківський, Олег Мусій, – ред). Щодо Наливайченка, то я давно з ним знайомий, ще коли в 2012 році я йшов на вибори як позапартійний, але від УДАРу. Тоді я декілька відсотків програв об’єднаному кандидатові. Наливайченко тоді приїжджав мене підтримати. Ми доволі ефективно співпрацювали, зокрема в антикорупційному комітеті. Я не приховую того, що ми з ним товаришуємо. Але він прийшов винятково підтримати ініціативу. Я розумію, що в людей одразу виникають питання. Але можу сказати: Наливайченко не в «Народному контролі».
“Існуючу політичну еліту потрібно змінювати. Головна сила “Народного контролю” – волонтери, журналісти, активісти, учасники АТО”
– І не планується?
– Ми ж не знаємо, що буде завтра чи післязавтра. Говорімо щиро та відверто. Заявляти, що в політиці всі один з одним не розмовляють, буде неправдою, але констатувати треба по факту. Факт на сьогодні такий – Наливайченко не входить до складу «Народного контролю».
– А під місцеві вибори в партії можуть з’явитися ще якісь відомі імена?
– Ми відкриті абсолютно для всіх. Ми будуємо не вертикальну, а горизонтальну структуру. Я де-факто, де-юре є головою партії, але намагаюся максимально не акцентувати на цьому, тому що, на моє переконання, партії лідерського типу себе вижили і показали всі свої мінуси. От до прикладу «Батьківщина» або Радикальна партія, де є Ляшко, Ляшко і ще раз Ляшко. Так, він харизматичний, він дієвий, але питання в тому, що після Ляшка можна назвати лише 5-6 активних народних депутатів, і все. Такі іменні партії – це не дуже правильно.
– Навіть зважаючи на побудову горизонтальної системи, партійна структура це доволі дорога річ.
– Не така дорога, як можна собі уявити. Всі запитують про фінансування, і я абсолютно спокійно можу про це розповісти. У мене таке враження, що хтось спеціально завищує ціну партійного будівництва, щоб ці гроші заробляти, красти в якихось там інвесторів, які вкладають у партії. Як правило, в нас це олігархи. Почну з виборів і закінчу фінансуванням сьогодні. Уся виборча кампанія нам обійшлася в межах близько 50 тис. доларів, тоді як моєму основному конкурентові, колишньому віце-прем’єру Васюнику, за моїми скромними підрахунками, це коштувало приблизно півтора мільйони доларів.
Це не є так дорого, коли ти працюєш на ціль і результат. От якщо взяти аркуш паперу, щоби не мучитися, що ми робили на виборах і що робимо зараз. Ми на сайті показали, звідки отримуємо всі надходження, показали всі наші витрати, починаючи від бордів і закінчуючи зарплатнею. Я тоді на виборах закликав журналістів перевірити кожен пункт. Те саме ми робимо зараз. На сайті “Народного контролю” зараз прямо показуємо, звідки ми беремо фінансування.
Наприклад, ми не беремо від когось більш ніж 50 тис. гривень. І так само ми вказуємо наші витрати. От зараз тут офіс і є витрати на оренду та зарплату людям. Так само по областях. Точних цифр не скажу, можна запитати в бухгалтера, але це все в дуже скромних межах. У нас уся всеукраїнська партія коштує менше, ніж деякі нові партії витрачають у Києві. От я чув, що в Києві десь в межах 100 тис. доларів на місяць витрачають на функціонування партії.
– Інвестори великі є?
– Немає.
– Олігархи приходили?
– Приходили, звісно. Безглуздо говорити, що ні.
– А хто приходив?
– Ви можете взяти Forbes, і їхні імена там подивитися. Та всі ті ж самі. У нас нічого не змінюється.
“Я чи не єдиний із БПП, який, будучи членом фракції, не голосував за призначення Шокіна”
– Навколо «Народного контролю» постійно точаться розмови щодо причетності то Коломойського, то Льовочкіна, то навіть Медведчука
– «Пупс», ще був, перепрошую, Кривецький (головний спонсор ВО «Свобода»).
– Ще Ковальчук…
– А, так. Я все це уважно читаю, дивлюся, посміхаюся.
– Звідки беруться ці розмови?
– Це треба запитувати в тих людей, які все це замовляють. Дивіться, особисто в мене доволі складні стосунки з «Народним фронтом». Я знаю точно, що «Народний фронт» тримає на зарплаті двох піарників, які працюють винятково «стосовно нас». Вони там щось вигадують, але мені здається, що вони заплутали вже самих себе, а не тільки суспільство. І коли вони називають такий широкий спектр людей, це означає, що вони не знають нічого конкретно.
Чи розмовляли зі мною перелічені люди? З Медведчуком узагалі не зустрічалися, навіть не спілкувалися. З Кривецьким у мене дуже складні стосунки, тому що коли я ще керував ZIKом, ми мали серйозні розбіжності тут на місцях. «Свобода», по суті, разом із Садовим відповідає за місто, відповідає погано, тому в нас була дуже щільна критика, яка стосувалась і Садового, і діяльності його команди, і «Свободи». Згадайте хоча б історію про комуністичне минуле Фаріон (екс-депутатка від «Свободи»). Я коли побачив публікацію про Кривецького, мені навіть стало смішно, тому що зі «Свободою» в нас, м’яко кажучи, натягнуті стосунки, це по-перше. По-друге, вони наші конкуренти, до того ж дуже серйозні. В них усе ж таки доволі серйозні позиції тут. Вони висувають безперечно свого кандидата в мери, вони будуть боротися на місцевих виборах, у них більшість у міськраді.
Щодо інших людей, перелічених вами, то їхні представники зверталися з тим, щоб або спільно, або дотично діяти. Пропонували медійну допомогу, ресурсну допомогу. Але, якщо знаєте, я один із співавторів закону про державне фінансування партій. І я далі це буду відстоювати. Це дуже добре діє і в Польщі, і в Литві, та й в інших країнах. Поки в нас олігархи – це «обязи». Який зміст? Тільки журналісти починають аналізувати, то в них це питання відпадає. Всі знають, наприклад, мою позицію щодо «Укрнафти», по кому це вдарило? Всі знають мою позицію, починаючи від «вишок Бойка», і все решта щодо Льовочкіна, Фірташа і так далі. Ви знаєте мою позицію про корупцію в попередньому уряді, де були, зокрема, і «свободівці». Я наполягаю на розслідуванні того, скільки було і за якими схемами вкрадено, де були в цих схемах Яценюк і всі інші. Те саме стосується того, що хтось називає нас «проектом Банкової».
“Якщо ми не поборемо корупцію, то про будь-які інші реформи нема що говорити”
– Про підтримку Ковальчука постійно згадують.
– З Ковальчуком ми дійсно хороші товариші, навіть більше – я до нього ставлюся з величезною повагою. І поясню чому. В українській політиці дуже мало хто дотримується слова. У 2012 році, коли я йшов від УДАРу, Ковальчук керував штабом. Так от, на 2014 рік він сказав: «Той округ, по якому ти йшов, однозначно буде за тобою». Навіть коли вони об’єдналися з «Солідарністю», Ковальчук наполіг, і йому це дуже важко далося, щоб я йшов від БПП. Інша річ, що я сам відмовився від цього. А я такі речі ціную.
– Говорячи про ймовірних інвесторів, я не згадав прізвище Димінського. Ви якось сказали, що у вас складні стосунки, хоча раніше були наче добрі.
– Дивіться, складні – це не означає погані. Димінський є абсолютно непересічною людиною. Він був і є інвестором телеканалу ZIK, який я створював. У цьому плані в мене немає жодних запитань, бо наші домовленості щодо незалежної редакційної політики і всього решта він виконав, хоча я знаю, який тиск на нього чинили. В часи Януковича в нас виходили дуже гострі програми, і це було надзвичайно важко. Його поведінка заслуговує поваги.
Але людина, вкладаючи гроші і в медійний ресурс і десь маючи намір впливати на певні політичні процеси, безперечно хоче впливати. Саме тому на вибори я пішов абсолютно незалежно, в тому числі незалежно від нього. І далі хочу таким залишатися. Між нами чорна кішка пробігла після певних його спроб, які, можливо, робились і з добрими намірами, якимось чином впливати як на «Народний контроль» загалом, так і на мене зокрема.
Прямо він на мене не впливав ні як на керівника каналу свого часу, ні як на депутата. Він це розцінює, вочевидь, як негатив з мого боку, можливо, як невдячність. Я це розцінюю як правильний крок. Тому від будь-яких спроб, назвемо це так, допомоги з його боку я відмовився, як і від будь-якої допомоги інших олігархів. Він теж олігарх – це всі знають. Ми відмовилися, тому що будуємо партію за іншими принципами.
– Історія з Ковальчуком лунає не просто так. Кажуть, що Банкова намагається вибити ґрунт із-під ніг Садового, і саме тому може зробити ставку на «Народний контроль».
– Може. Напевно, в певному сенсі це їм вигідно. Однак подивімося на мою діяльність, у мене немає в цьому випадку у владі авторитетів. Я виграв вибори самостійно, свідомо пішовши самовисуванцем. Це було доволі складно, але було чітке розуміння, що «Народний контроль» – це радше майбутня платформа для того активного прошарку громадськості, який нарешті прокинувся і зрозумів, що їм потрібна якась ініціатива. Ще раз кажу, я міг спокійно піти з брендом БПП, і тоді би жодних переживань не було. Щодо Банкової, то в мене просте запитання: якщо я такий регульований Банковою, що в мене робить на з’їзді нелюбий Банковою Наливайченко? Якщо би ми були керовані Банковою, то як би вона на це відреагувала?
– На Банковій теж є різні групи впливу.
– Я не хочу перебільшувати своє значення чи становище, але я зустрічався з президентом із приводу свого виходу з БПП. Я чітко пояснив свою позицію, що не можу перебувати у фракції, з якою “Народний контроль” буде конкурувати на виборах. Нещадній критиці з мого боку як піддавалася, так і піддається, наприклад, Гонтарева, призначення Яреми, Шокіна. Я чи не єдиний із БПП, який, будучи членом фракції, не голосував за призначення Шокіна. Комусь завжди щось вигідно, коли хтось комусь протистоїть. Розумію, чому всі говорять про протистояння із «Самопоміччю», адже ми зі Львова – і я, і Садовий. Але в нас, наприклад, в «євро оптимістах» велика кількість депутатів саме зі «Самопомочі». Абсолютно нормальних, прогресивних, я багато їхніх ініціатив підтримую, деякі мої вони підтримують.
Я Садового знаю 12 років. Якщо вся країна знає одного Садового, то я його знаю трохи іншого. І за тими справами, які були в місті, земельними скандалами, скандалами приватизаційного характеру, Євро-2012, бо там клейма нема де ставити. Так, безперечно, будучи журналістом, займаючись журналістськими розслідуваннями, ми це все показували. Андрій Іванович, м’яко кажучи, нас недолюблює. Ми, будьмо відвертими, його теж, не узагальнюючи з усією «Самопоміччю», бо, наголошую, там є дуже класні люди, там є мої друзі.
Але Садового я вважаю не найкращим вибором, тому що він є професором піару, і це треба визнати. Він – сформований політик в українських реаліях. Він, на відміну від інших українських політиків, уміє терпіти і «грати довго». Але в нього інші цілі і задачі, ніж у нас. Його ціль – це президентство, будь-якими способами. Він буде грамотно використовувати і фракцію, і людей, громадську активність і всі ці гарні речі. Але він має мало спільного з результатом. Запитайте у львів’ян, які живуть у цьому чудовому місті, чи це місто для них.
Так, для туристів, але я нагадаю, що Львів побудував Данило Галицький, а не Садовий. Поспілкуйтеся з місцевими підприємцями, які роблять ауру цього свята, чи легко їм працювати з міськрадою, скільки це їм коштує, і якими словами вони називають самого мера, який потім їхні ж успіхи завжди вішає собі на щит. Але треба розуміти, що Садовий думками вже давно в Києві, він і фізично частіше буває там, ніж у Львові. Тому в питанні міських виборів він хоче знову зробити собі майданчик. Для нього вибори міського голови – це перший тур його президентських виборів. Тому для нього важливо зайняти перше місце з високим результатом.
– У травні ви казали, що не підете на вибори мера Львова, у червні ви вже трохи інакше говорили. Є якесь остаточне рішення для себе.
– Хороше питання… (пауза). Іду. Я дуже люблю це місто, я знаю його плюси і знаю, на жаль, мінуси. Деякі речі в місті були зроблені, і я їх вітаю, але дуже багато не було зроблено або було зроблено погано і безвідповідально. Місто в боргах. Усе робиться для піару. Наприклад, трамвайну колію на Сихів зараз посиленими темпами прокладають, бо через два місяці вибори. Ці схеми вже набридли.
Друга причина – безальтернативність. Є Садовий, він сильний – так, але він уже не мер міста Львова, бо це його технологічний майданчик для наступного кроку. По суті, інколи складається таке враження, що Садовий має місто просто передати в спадок. Видається саме так, тому що особливих конкурентів у нього нібито немає.
Тут важливо, чи в тебе є правильна і нормальна команда. В мене є правильна і нормальна команда. Зараз є група прогресивних депутатів, які створили групу «Народний контроль» у міськраді. Це помітні та дієві депутати, які підуть на вибори від нашої політичної сили. Ми не перший рік займаємося проблемами міста і знаємо їх, починаючи від суто комунальних і закінчуючи взагалі стратегічним розвитком міста. Треба йти. Я піду проти Садового. Мене мало цікавлять зараз цифри чи ще щось.
“”Народний контроль” відкритий абсолютно для всіх. Ми будуємо не вертикальну, а горизонтальну структуру”
Скільки б зараз Садовий не говорив, у його силах було з 2006 року подолати головне – корупцію. Нехай львів’янин просто дасть відповідь на запитання: у нас, у Львові, зникла корупція? В тому числі в підпорядкуванні мера, в комунальних підприємствах, лікарнях, школах. Це те, де він міг зробити щось. Зараз він буде багато розповідати, як буде боротись. У мене до нього питання: що ви робили останні 10 років у цьому напрямку? Скандали Євро-2012, де були вкрадені сотні мільйонів – це результат боротьби з корупцією?
А якщо ми не поборемо корупцію, то про будь-які інші реформи нема що говорити, от і все. Можна ходити і розказувати, що Львів – найкраще місто. Це правда. Можна говорити, що ми туристичні, і це теж правда. Що ми такі офігєнні, це теж правда, і я під цим усім підписуюсь. Але ми нікуди далі не рухаємося, тому що схеми як працювали, так і працюють. Конфліктує на загал зі «Свободою», але всередині часто домовляється «дай за дай» – за рішення міської ради, особливо, що стосується земельних питань. Нічого в цьому випадку не міняється, тому треба змінювати повністю.
– В інших містах «Народний контроль» висуватиме кандидатів у мери?
– Мета будь-якої партії – це прихід до влади, це очевидні речі. Безперечно, в нас будуть кандидати щонайменше в тих 14 обласних центрах, де маємо свої осередки. Це в основному Західна Україна, центр, південь.
– Київ?
– Київ також.
– Ще прізвищ немає?
– Ще думаємо. Ну, як думаємо, дивіться, в Києві є осередок. Я вважаю, що в Києві в нас представлений осередок потужно. Цим осередком де-факто зараз керує Олег Мусій, лікар Майдану. І якщо Олег матиме для себе остаточне переконання спробувати, то він мусить іти, і нехай іде і виграє.
“Політична діяльність “Народного контролю” побудована на вирішенні проблем і створенні прецедентів із вирішення” проблем пересічних українців
– За вашими підрахунками, скільки ви можете отримати місць на цих виборах?
– Я думаю, що ми виграємо. Це означає, що наші люди, активісти «Народного контролю», стануть депутатами в 6-8 областях. Однозначно. Інше питання, скільки людей. Мається на увазі прохід і особистий виграш на округах за новою системою. У шести – це мінімум, у восьми – це так приблизно, можливо, навіть у десяти. Це те, що я бачу на сьогодні. У Львові, наприклад, цілком до снаги взяти 15%.
– Вас часто звинувачують в дзеркальності шляху «Самопомочі», яка приблизно так само починала.
– Перепрошую, «Самопоміч» – це калька одного з польських проектів, що його Садовий використав на виборах 2006 року. У мене дуже просте питання: що робила «Самопоміч» із 2006-го по 2013 рік? Де була ця організація взагалі? Я вам відповім. Ніде. Її не було як субстанції. І раптом вона виплила як політична партія, зігравши на певних моментах. І тут теж питання, на яке Андрій Іванович так і не відповів: звідкіля в нього фінансування в таких обсягах узялося на виборах. Розумію, що це не секрет полішинеля.
– Чому не секрет?
– Для мене це не секрет. У нього запитайте, досліджуйте. Він каже, що вони подали звіт. Але якщо ми журналісти розуміємо, скільки коштує телевізійна реклама і в якому обсязі вона була, то також розуміємо, що цей звіт навіть не покриває 10% тих витрат. І питання: хто давав 90%? Вони всюди декларують прозорість. Наприклад, Олег Березюк – лідер їхньої фракції, який завжди виступає як проповідник у Верховній Раді. Ні, він говорить гарні слова, правильні слова. Але ж треба їх підкріплювати діями. Кажуть, що ми повторюємо «Самопоміч»? Наприклад, ми виступаємо проти свавілля чиновників, і «Самопоміч» виступає проти свавілля чиновників. Скажіть мені, хто головний чиновник у Львові?
– Мер?
– Так-от. Партія виступає проти свавілля чиновників, яких очолює лідер цієї партії. Виступаєш? Зроби це. Поміняй цих усіх начальників ЖЕКів, начальників районів, начальників комунальних підприємств, усіх цих АТП, де крадуть гроші, а нам показують, що автобус офіційно в день заробляє аж 10 гривень на перевезеннях. Давай, усе це зроби, а потім розповідай, що «Самопоміч» бореться за чистоту в роботі чиновників. Ну це смішно просто. Люди не хочуть визнавати елементарних речей. Якщо ти керівник, то покажи результат. Якщо порівнювати себе із «Самопоміччю», то можна сказати, що «Самопоміч» – поговорити, а ми – зробити. Тому що до «Народного контролю» на гарячу лінію разів у чотири частіше звертаються, ніж на гарячу лінію міськради.
– Ваша позиція схожа на опозицію до всіх.
– Або навпаки – конструктивна. У мене опозиція до колишніх. Я вважаю, що всі, хто був, їм не місце у владі навіть близько, незалежно від кольору і партійності. Я за те, щоб на місцевих виборах зараз зайшли нові люди, з незаплямованою репутацією, з дієвістю, з організованістю. Волонтери без будь-яких мандатів самоорганізувались і побудували нашу армію. Багато законопроектів нам допомагають робити такі дієві люди. Ці дієві люди, які нам підносять на 80% готові патрони. І ми з цим громадським середовищем працюємо, наше завдання втілювати це в життя. Не проти всіх. Проти колишніх.
У нас має відбутися зміна політичних еліт. От, наприклад, у мене є книжка така про Помаранчеву революцію «Нам пора для України жити». До речі, колись мені Димінський її подарував. Там на розвороті зображені на сцені всі лідери Помаранчевої революції. От, окрім Ющенка й Азарова, який не пам’ятаю яким дивом там опинився, всі інші зараз так чи інакше при владі. Тобто минуло 10 років, у нас завалили всі ідеали Помаранчевої революції. От і після Майдану всі ці люди й далі керують. Як? Ми бачимо. Тому половина з них має піти, а друга – сісти в тюрму за свою діяльність, це в кращому разі.
– Та все ж таки, чи плануєте з кимось об’єднуватися після виборів?
– Поговоримо про це після виборів. Наприклад, сьогодні я вийшов із БПП, але це не означає, що я не буду підтримувати ініціативи, які працюватимуть на благо. Так, у мене низький відсоток голосувань із блоком, коли я був у фракції. Як говорив Юрій Луценко: «В нас є 5-6 груп і Добродомов». Але якщо ініціативи співпадають із коаліційною угодою, – а я вважаю, що вона правильно виписана, – то я їх підтримаю. Саме тому я не вважаю, що вийшов із коаліції, я вважаю, що залишаюсь і надалі в коаліції і готовий підтримувати коаліційну угоду. Інша річ, що її не виконують. А от зараз на місцевих виборах, коли всі будуть грати на одному полі, я хочу подивитися, як коаліція взагалі буде працювати. Думаю, що не буде.
Дивіться, об’єднання має бути тільки на користь. На користь тих речей, які потрібні: реформ, антикорупції, розвитку малого і середнього бізнесу. Я за те, щоб це робили нові люди. Ми вели розмови, і я дуже шкодую, що не вийшло постмайданівської політичної сили. Всі розпорошилися по списках. А в нас що, є політичні партії? У нас вони тільки зароджуються. БПП, «Народний фронт», «Самопоміч» – це партії, які виникли перед виборами. Їх не було раніше.
– У нас нема ідеологічних партій. Є якась ідеологія в «Народного контролю»?
– Звісно. Соціальна справедливість – це наша основна ідеологія.
– За політичним спектром, куди можна зарахувати «Народний контроль»? Це права партія чи ліва?
– Правоцентристська. Тобто ми абсолютні українофіли, але без крайнощів. Але водночас ми виступаємо за права простого українця. Розумію, що про це говорять усі. Саме тому наша політична діяльність побудована на вирішенні проблем і створенні прецедентів із вирішення проблем пересічних українців, для яких ці проблеми насправді є великими. Тому ми в своєму гаслі використовуємо 5-ту статтю Конституції, в якій говориться, що єдиним джерелом влади є народ. Це без пафосних слів, це пряме ідеологічне спрямування.
“Львів у боргах. Усе робиться для піару”
Є країни Європи, в яких третина всіх людей так чи інакше побували в органах місцевого самоврядування. Це правильно. Людей стимулюють, щоб вони пробували. Тоді люди зовсім по-іншому поводяться, коли вони живуть у містечках. Такого ж принципу дотримуємося ми. Наприклад, запитують, а хто у вас іде в Полтаві? Я не знаю. У нас є принципи, за якими ми обираємо людей, а вже прізвища цих людей називають осередки. Вони несуть за це відповідальність, несуть відповідальність за результат, тому я й казав про горизонтальне будівництво, а не вертикальне.
– Чому не складається будівництво у східних областях?
– Складається. От у Харкові осередок відкриваємо. Ми просто не встигаємо. Для нас якість людей стоїть на першому місці. Ми там знаємо гірше людей, гірше з ними знайомі. У нас іде ретельна перевірка людей стосовно того, ким вони були раніше. Що східніше, то важче знайти людей, які так чи інакше не мали стосунку до «регіоналів» чи, назвемо це, з «табору сочувствующих». Не можемо собі дозволити таких людей узяти, якщо ми декларуємо принципи, які є діаметрально протилежними до того, що робили вони. По Харкову ми 5 місяців займались, і от прийняли рішення, що відкриваємо там осередок і братимемо участь у виборах. Це буде 15-та область.
– Яка ваша позиція щодо вирішення конфлікту на Сході?
– У нас є суверенна країна. Там є терористи, яких треба кримінально переслідувати. Я не голосував за особливості місцевого самоврядування на Донбасі, яке хочуть внести в Конституцію. Я вважаю, що це неприпустимо, це руйнує суверенітет країни. Це однозначно є наша територія, і треба все зробити – і у військовому, і в політичному плані, – щоб повернути собі те, що в нас тимчасово захопили. Те саме стосується й Криму.
– Коли ви вийшли з БПП, вам пропонували увійти в депутатську групу УКРОП?
– Пропонували, і не тільки УКРОП. Я симпатизую УКРОПу, кажу чесно. Я розумію все, я розумію, хто за ним стоїть, але мені симпатичні люди, які його організовують. У них є дотичність. Але в них є спосіб один, який для нас неприйнятний. У першу чергу це стосується ресурсного забезпечення партійної діяльності. Я за деолігархізацію суспільства. Вважаю, що ті 5-6 людей, прізвища яких ми з вами знаємо, які вже багато років тасують цю країну вліво-вправо в політичному, фінансовому спрямуванні, приведуть нас до дуже великої біди. Вважаю, що ці люди мають залишатися, будь ласка, вони багаті, нема питань, хай вони будуть багатими, успішними людьми, чесно платять податки, але слово “олігарх” із нашої мови треба забрати.
– У вас є президентські амбіції?
– Ні.
– Поки що чи взагалі?
– Поки що. Повернімося до питання. Діяльність будь-якої партії – це прихід до влади. Ми – молоді, в нас є зараз амбіції довести свої переконання до людей, здобути їхню довіру і виконати обіцяне. У нас є програмні засади, які ми хочемо реалізувати, ми їх реалізовуємо. Ми готові взяти відповідальність на себе. Наприклад, коли я був журналістом, ми багато чого робили на телеканалі, але в нас не було важелів. Ми це все показували. А тепер результат є, тому що в мене є важелі, я працюю в антикорупційному комітеті. Ми тепер усі ці штуки, наприклад, мораторій на вивезення лісу, перетворили на конкретний закон. Так само антикорупційне бюро. Не треба боротися з усіма прокурорами. Треба створити новий професійний прозорий орган, який буде ефективно діяти.
– Хто з політиків для вас є прикладом?
– Для мене особисто завжди був прикладом де Голль і Аденауер.
– Тобто за жорсткі методи виступаєте?
– Я не за жорсткі методи. Наприклад, мені ще Бальцерович подобається. Згадайте, коли вони робили перші реформи, він знав, що вони йдуть на політичне самогубство. Вони це розуміли, але пішли на це. Командою Бальцеровича не лякали хіба що дітей у дитячому садку. Їх ненавиділи, і його зокрема. Через 10 років, а ми тут поруч і бачимо, в Польщі вже говорять про те, де і який пам’ятник поставити Бальцеровичу. Це є результат.
Якщо ми би змогли такого досягти, то я би вважав, що ми недаремно життя прожили, але вони це робили жорстко. Вони це робили для країни. Вони розуміли, що в них немає іншого шляху. Я люблю повторювати фразу: «Не можна бути напіввагітним». Але, на жаль, зараз в Україні так виходить, що ми говоримо, що робимо, думаємо взагалі протилежне, а робимо щось середнє між говоримо і думаємо. Не можна так.
Це ж відомий у нас український класик, який про «кулю в лоб» про «камікадзе» розповідає. Але йому це все сходить з рук. Мене це вражає. Ми просто унікальні. Ми обираємо тих, хто нас кидає. При цьому робимо це з впертістю. Головною вимогою Майдану була не зміна людей, а зміна системи. Я можу чітко сказати, що «Народний контроль» працює винятково над цим. У нас немає мети прорватися 3-5-10-м і стати там народними депутатами, чи увійти в коаліцію і комусь вибити міністерський портфель. Наше завдання – системні зміни, і саме для цього нам потрібні ці важелі. Зрозуміють це люди – прекрасно. Ті, хто не розуміють, не в образу їм буде сказано, нехай далі голосують за тих, за кого вони й голосували. Тільки потім на себе ж і нарікають. Але я переконаний, що люди змінилися.
www.theinsider.ua
