Із чого мала би розпочатися робота Парламенту? Пріоритети депутатів групи «Народний контроль»
Уже наступного тижня у стінах ВРУ відбудеться свій «перший дзвоник». І від того, як ефективно депутати працюватимуть над своїм «домашнім завданням», залежатиме готовність України складати «нові іспити» державності.
Перше, з чого мала би розпочатися робота Парламенту, – повернення до основ. Ми, як мантру, повторюємо, що Україна – парламентсько-президентська республіка. Але насправді у нас Президент може відправити у відставку Парламент, а Парламент Президента – ні.
У результаті такого стану речей, усі ключові рішення (від формування Уряду до фінансування профтехосвіти) ухвалюються таємничими «сімками» на Банковій, а не депутатами у стінах ВРУ. Верховна Рада працює у «ручному режимі», а урядовці в своїх діях керуються «договорняками» з АП, а не публічними зобов’язаннями перед Парламентом (як виборним органом, що представляє інтереси суспільства).
Щоб розірвати це порочне коло, нову сесію спікер мав би розпочати із внесення у порядок денний питань, що дозволять відновити відсутній зараз баланс владних повноважень і відповідальності (як Ради, так і Президента).
Також варто було би почати нову сесію із давно обіцяної зміни «правил гри» у самому Парламенті. Депутати нарешті повинні перестати бути маріонетками голів фракцій, якими, в свою чергу, керують Банкова та олігархи.
Регламентні зміни мають бути не «декоративними», а справжніми – з повноцінним законом про роботу ТСК, із унеможливленням кнопкодавства і махінацій з текстами законів уже після їх розгляду в залі, із покаранням за системні пропуски засідань, і головне – із чітким визначенням усіх процедур роботи коаліції та опозиції.
Припускаю, що відстоюючи такі зміни, Голова ВРУ мав би піти на певний конфлікт із Президентом та його фракцією. Але, зважившись на цей крок, він би, без перебільшення, врятував Парламент і парламентаризм як явище.
Утім схоже, що наші ТОП-політики і досі більше переймаються тим, як втриматися у кріслах, а не увійти в історію.
Щодо співпраці Парламенту з Урядом, то з нетерпінням чекаємо на обіцяні Прем’єром пропозиції, як подолати бідність. Адже, попри те, що у ВРУ вже є близько 30 важливих законопроектів, на розгляді яких ми давно наполягаємо (від змін до закону «Про запобігання корупції» N2344а щодо вимог до членів конкурсної комісії з відбору членів НАЗК до посилення антимонопольного законодавства N2431, та ін , зараз дійсно головне завдання – підняти рівень життя українців.
Ще на початку літа ми разом із профспілковими організаціями заявляли про це, почали готувати до реєстрації ряд законодавчих змін, направлених на збільшення «живих грошей» у кишенях українців. І якщо урядові законопроекти будуть відповідати проголошеній меті, ми радо їх підтримаємо.
Та наразі наше бачення реформ у цій сфері наразі різниться від кабмінівського варіанту. Ми переконані, що треба підняти зарплати не на 7-10%, а в рази. Також не можна починати зі зарплат бюджетників (це буде тим, що називається «проїданням» грошей).
Ми пропонуємо спочатку підняти зарплати на бюджето-утворюючих підприємствах, передовсім орієнтованих на експорт (власники яких отримують на продажі сировини надприбутки, а робітникам платять мізерні зарплати, часто затримуючи їх виплату). Звісно, така модель не сприймається представниками фінансово-промислових груп у Парламенті, адже б’є по кишеням їхніх «босів».
Водночас, зараз усім треба усвідомити – без збільшення зарплат та пенсій не підніметься українська економіка. Країна доведена до стану, коли купівельна спроможність населення наближається до нуля. Через недосконалу податкову і тарифну політику продовжується тенденція до тінізації зарплат. Про загрозу колапсу в енергетичній сфері навіть не буду згадувати.
Тому це питання, де треба йти на компроміс. Але компроміс не для людей, а для тих, хто роками живе за рахунок викачування грошей із держбюджету, які в свою чергу і не доотримували прості громадяни.
І на останок – питання, про яке ми говоримо від Майдану, – боротьба з корупцією. Ми, як народні депутати, за два роки зробили все, аби дати владі необхідні для боротьби з корупцією інструменти (і це чи не єдине досягнення цього Парламенту. Проте, і його б не було, як би не тиск зовні від активістів-антикорупціонерів).
Маємо визнати, за два роки нам вдалося створити потужну антикорупційну законодавчу базу – від законів про створення нових антикорупційних органів (які, на відміну від ГПУ, і показують результат) , до закону про прозорі держзакупівлі, Е-декларування, новий закон про держслужбу та інше.
Проте влада вперто не хоче користуватися новими антикорупційними інструментами, котрі спромігся створити Парламент, – у законах знаходять «шпарини», вибірково їх застосовують, або просто гальмують їхнє виконання. ТОП-хабарників зберігають при посадах, а тим, кого таки під тиском суспільства позбавляють «крісел», надають «індульгенцію» від покарання (приклад – Яценюк: пішов у відставку, а де кримінальні провадження за корупцію в його Уряді?).
У підсумку, антикорупційна боротьба ведеться, але люди не бачать її головного результату у вигляді ув’язнених корупціонерів та повернутих державі вкрадених грошей.
Що робити у цій ситуації? Перше, є велика надія на роботу слідчих НАБУ (саме вони –ініціатори нових розслідувань, які два роки гальмувалися в ГПУ).
Друге (і це компетенція саме Парламенту) – потрібно посилювати кримінальну відповідальність за хабарництво і зловживання із держкоштами. Включно із запровадженням довічного ув’язнення для ТОП-корупціонерів. А щоб підозрювані «хабарники» не втікали, треба скасувати можливість внести заставу на час слідства для підозрюваних у корупційних злочинах.
Звісно, це все програма «мінімум». Законопроекти, що стосуються освіти (зокрема, фінансування ПТУ), медицини, прозорості роботи митниць тощо також чекають на розгляд. Проте V сесія складатиметься із 10 пленарних тижнів. І ефективність використання цього часу залежить від кожного з нас.
Лідер «Народного контролю»
Секретар Антикорупційного комітету ВРУ
Дмитро Добродомов
