Вік живи – вік учись. Більшість із нас звикла до сучасних шкіл, розташованих десь неподалік від дому. А от для жителів деяких маленьких міст та сіл короткий та комфортний шлях до школи – це розкіш. Навіть, якщо школа високого рівня, то добратися до неї школярам, ой, як не просто. Детальніше у сюжеті «Народного контролю».
Аби спростити дорогу до знань, з 2003 року діє державна програма про шкільний автобус. Кожен район отримав шкільні автобуси для безпечного, регулярного та безкоштовного перевезення дітей і викладачів до навчальних закладів.
За офіційними даними станом на 2011 рік Львівська область перша за кількістю учнів, які проживають за межами доступності, тобто далі, ніж 3 кілометри від навчального закладу – це близько 22 тисячі осіб (21 639). Коли, до прикладу, в інших областях цей показник не перевищує 16 тисяч. Водночас за площею наша область ледь не в кінці списку, ми 17 із 25. Транспортування до навчальних закладів на Львівщині потребує майже понад 9 тисяч учнів та учениць (9 166). Та чи виправдовує себе програма «Шкільний автобус»?
Село Либохора
Старшокласниця Каріна живе у селі Либохора, що розташоване на краю Львівщини в Турківському районі. Щодня аби потрапити до школи, дівчина долає понад 6 км пішки. Вздовж села тягнеться річка, тож шлях нагадує Форд Бояр – суцільні перепони. Часто компанію дівчині складає першокласниця Іваночка. У свої 6 вона вже мусить долати цілих 3 кілометри до знань. А попереду ще 10 років навчання.
«Коли я йду до школи, я підрахувала, 9-й,10-й, 11-й класи, на всю дорогу витрачаю 3,5 тис. км», – говорить Каріна.
Каріна, старшокласниця
Тобто за три роки дівчинка здолає відстань як з Києва до Мадрида, або перетне всю Україну зі заходу на схід та назад. Либохора простягається аж на 12 кілометрів. А школа розташована посередині населеного пункту.
«Школа розміщена посеред села, з одного кінця і з іншого кінця села приблизно 5, 5-6 кілометрів діти долають пішки», – говорить директор Либохорської ЗОШ І-ІІІ ступенів Микола Мушин.
Либохорська ЗОШ І-ІІІ ступенів
Майже 600 дітей та з десяток викладачів про автобус «Школярик» тут хіба мріють.
«Школярик» вкрай потрібен, адже село крайнє від району і проїзної дороги далі немає. До нас курсують маршрутки, але вони аж ніяк не можуть допомогти, щоб хоч якось розв’язати питання щодо підвозу дітей», – додає директор Либохорської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Закуповують автобуси за принципом спів фінансування: 70% від обласної адміністрації, 30% – від місцевої. Область свої гроші розділила між іншими районами, тож здорожчання автомобілів лягає на плечі місцевих бюджетів. Тільки от питання, чи їм це під силу?
Любомира Мандзій, директор департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації
«Ми розраховували вартість автобусів в 2016 році – це півтора мільйона гривень, хтось отримав 1 000 050 на співфінансуванні на основний ресурс і мав і 450 тисяч виділити з районного бюджету, хтось по-іншому. Але оскільки закупівля автобусів не вся відбулася в 2016 році, у 2017 році ми бачимо, що вартість автобусів, і вже місцеві органи влади з місцевих бюджетів, то дофінансовували закупівлю автобусів», – говорить директор департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації Любомира Мандзій.
Для Турківського району власний «Школярик» – захмарна мрія, адже навіть за умови співфінансування забезпечити всі школи автобусами неможливо через малий бюджет.
«Там, де багаті місцеві бюджети, вони можуть дозволити співфінансуввати і купляти автобуси, бідні місцеві бюджети собі такого дозволити не можуть, і тому нас поставили в нерівні умови. Проте, ми би дуже хотіли забезпечити «Школяриками» усі потребуючі школи», – каже головиня відділу освіти у Турківській райдержадміністрації Наталія Гошівська.
Розмова телефоном із головинею відділу освіти у Турківській райдержадміністрації Наталією Гошівською
Та чекати того як білого снігу серед літа, адже черга на «Школярики» в Турківському районі без кінця і краю. І якщо в деяких селах є альтернатива: громадський транспорт чи то угоди з перевізниками, то в Либохорі дітям доводиться ходити пішки.
Офіційно в області на балансі 258 шкільних автобусів. У 2014 році на потреби АТО забрали 14 з обіцянкою повернути, або придбати нові. Та в найкращих традиціях жодного «Школярика» не повернули.
У Жовківському районі на АТО віддали найбільшу кількість автобусів в області – 5. Ми вирішили дізнатися, як же там діти добираються до школи.
«З 2014 року 90 учнів, які потребують довозу до Куликівської школи, не мають цього довозу. Ми обслуговуємо 12 навколишніх сіл із 3 сільських і селищних рад – це дуже велика територія», – каже директор Куликівської ЗОШ І-ІІІст Тарас Гнатюк.
Куликівській школі автобус прослужив 2 роки. Діти тішилися, батьки були спокійні за своїх чад.
«Школярик» – то дуже добре. Ти собі поспиш, тому що він не так скоро їде, як маршрутка, там багато місця, зручно. Сідаєш собі, сидиш там, є багато друзів, досить комфортно, тому що «Школярик» відразу біля школи зупиняється, і відразу декілька хвилин і дзвінок, і не треба нічого чекати», – говорить учениця Куликівської школи Дарина.
Дарина, учениця Куликівської школи
У 2014 «Школярик» пішов на службу в АТО. Тож нині діти та викладачі добираються до навчального закладу, як кажуть, на перекладних. А це від 3 до 7 кілометрів. Школярам доводиться підлаштовуватись під громадський транспорт, що забирає купу сил та часу. Та іноді краще піти пішки, ніж чекати на автобус майже 2 години, який потім набивається пасажирами не по-дитячому.
«Часто немає автобуса, або просто він переповнений людьми. Нам доводиться тісно стояти в маршрутці, або йти пішки, і також після школи ми йдемо пішки, тому що автобуса також дуже часто може і не бути, або доводиться дуже довго чекати на наступний», – жаліється учениця Куликівської школи Соломія.
Соломія, учениця Куликівської школи
Першокласник Андрійко та другокласниця Софійка після уроків понад годину чекають на брата семикласника Дениса, щоб старший відвів малих додому, бо самим їм долати далеку дорогу небезпечно. Старший бере рюкзаки менших, і діти вирушають в путь. Тротуар закінчується за кілька метрів, далі діти змушені йти узбіччям проїжджої частини. Небезпечно не те слово, поряд військова частина, тому тут постійно курсує транспорт та важка техніка.
Денис, Андрійко та Софійка йдуть зі школи додому
У районі обіцяють придбати 2 «Школярики», один із яких поїде в Куликів. Гроші є, а от купити автобуси ніяк не можуть. Тендери постійно зривають, бо на ринок максимально хочуть зайти російські виробники. Проблему тендерів можливо вирішити лише на державному рівні, тож місцевим чиновникам залишається лишень сподіватись на «може пощастить», і закупівля «Школярика» нарешті відбудеться.
Поки в одних районах діти через відсутність «Школяриків» тісняться в маршрутках. У інших – «Школярики» перетворили на громадський транспорт. Бо окрім дітей і викладачів, водії возять ще й лівих пасажирів – за гроші. Без жодних сумнівів вони набивають автобуси так, що школярам не завжди залишається місце.
Кам’янка-бузький район с. Тадані. 8 ранку. Журналістка «Народного контролю» прямує на зупинку, аби перевірити плітки щодо підвозу «лівих» пасажирів «Школяриком». За 5 гривень наша Уляна їде у «Школярику», вщент забитому пасажирами, які до школи не мають жодного відношення. А самі школярі, для яких власне і призначений автобус, змушені сидіти по троє, на руках у старших або взагалі стояти. На питання журналістки, чому водій збирає гроші, відповідь проста – кошти потрібні на обслуговування автобуса: лампочки, щітки, – тому що це дрібні витрати, на які кошти із бюджету не виділяються.
Переповнений пасажирами “Школярик”
У районному відділі освіти кажуть, що про гроші нічого не знають. Мовляв, є наказ про заборону підвозити сторонніх пасажирів. Шкільний автобус – це транспорт, призначений для учнів та викладачів, і обслуговувати його має держава, а не водій із своїх лівих заробітків.
«Це гроші, які заходять в обласну адміністрацію – державні, і призначення цього «Школярика», що він має підвозити учнів до навчальних закладів, тому всі інші транспортні послуги, які надають «Школярики» в нас в області вони є, як на мене, незаконними. Від чого страждають дітки, які тісняться в автобусах з платними пасажирами», – каже депутат Львівської облради від «Народного контролю» Андрій Дума.
Андрій Дума, депутат Львівської облради від “Народного контролю”
В області також скаржаться, що не мають повноважень контролювати водійські зловживання.
«У наші повноваження не входить робити рейди або перевірки, це транспортна інспекція. Якщо вони зафіксували такий факт, то ми робимо службове розслідування з приводу того чи іншого факту, але самі ми цього не контролюємо», – говорить директорка департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації Любомира Мандзій.
А поки можновладці зволікають, діти, і маленькі, і великі, годинами чекають транспорту, трясуться в переповнених маршрутках, перестрибують річки, долають кілометри під дощем та під снігом. Ось такий він тернистий шлях до знань!
