Активісти Прикарпаття розповіли, за що стояли на Майдані, та чому після Революції Гідності прийшли саме у «Народний контроль».
Володимир Гергелюк, голова «Народного контролю» Франківщини, на Майдані був з перших днів Революції Гідності. Разом із друзями він тримав барикаду за Кабміном, а також займався координацією людей, які жили в Консерваторії. Їздив на підтримку місцевих Євромайданів в інших регіонах України.
«Ми їздили в Дніпропетровськ, Черкаси, Полтаву, щоб підсилити місцеві Євромайдани. Люди там також були дуже заряджені на боротьбу, хоча чинити спротив їм було важче. Проти нас були різні провокації. Зокрема, одного разу нас заселили в один гуртожиток з «тітушками»».
До «Народного контролю» Володимир долучився в 2015 році, очолив організацію у Франківській області.
««Народний контроль» як громадський рух – виходець із Майдану. Хоча ще до того я стежив за теперішніми лідерами «Народного контролю», зокрема, за Дмитром Добродомовим, який робив викривальні сюжети. Очолювана ним політсила дає можливість активістам робити конкретні справи, а не займатися популізмом», – каже Володимир Гергелюк.
Майдан для Геннадія Чудака, керівника Франківської міської організації «Народного контролю» розпочався ще з акції «Вставай, Україно!», далі був «мовний» Майдан, а потім і Євромайдан та Революція Гідності.
«На Майдан я прибув у перші дні, коли сцена ще була на Європейській площі. 29 листопада Євромайдан почав роз’їжджатися, залишилася лише невелика група студентів. Я також їхав додому, та коли зранку довідався про те, що студентів побили і розігнали, вже об 11 ранку знову вирушив на Майдан», – пригадує Геннадій Чудак.
Під час штурму «беркутівціів» із 10 на 11 грудня, Геннадій отримав травму ноги, більше місяця провів в гіпсі, та щойно поправився, як знову вирушив до Києва.
До «Народного контролю» Геннадій Чудак долучився навесні 2015 року.
«Вступив до «Народного контролю», бо зрозумів, що треба щось змінювати в країні. Саме тут я зустрів однодумців. Громадським активістам «Народного контролю» через акції, телепроект вдається впливати на владу», – каже Геннадій Чудак.
Геннадій Романюк, керівник «Народного контролю» Коломийщини, першим оголосив мобілізацію коломиян та в прямому ефірі місцевого каналу закликав людей вийти на площу. Саме його пізніше коломияни обрали і головою Страйкового комітету і своїм координатором на Майдані в Києві. 18 лютого разом із «14 Сотнею Самооборони» він брав участь у сутичках в Маріїнському парку, на Кріпосному, а пізніше на самому Майдані. Отримав «привітання» беркутівськими кийками та ледь не потрапив у руки «тітушок».
«Уже зранку 18 лютого ми прагнули рішучих дій. Була гіркота, коли нам не вдалося перемогти «Беркут» у Маріїнському парку, але ми розуміли, що треба іти і чинити далі опір на Майдані. Ми були готові стояти до останнього. Були думки, що якщо навіть Майдан захоплять, то на наступний день ми його відвоюємо, бо повстане вся Україна», – пригадує Геннадій Романюк.
Після Майдану Геннадій Романюк разом із побратимами зайнявся волонтерською роботою та очолив «Народний контроль» Коломийщини.
«Постмайданівська влада ідеали Майдану не виконала. Пішов у «Народний контроль», щоб конкретно виконувати ті завдання. які поставив Майдан», – каже Геннадій Романюк
Ольга Баранецька, голова прес-служби «Народного контролю» Франківщини, була голосом Коломийського Євромайдану, а Києві – заступником координатора коломиян на Майдані.
У переломний момент Революції Гідності 18-20 лютого разом із чоловіками, вдягнувши каску та взявши биту пішла в Маріїнський парк.
«18 лютого мені до пізньої ночі телефонувала тепер уже журналістка «Народного контролю», а тоді радіоведуча на Коломийському радіо «Сяйво» Марина Максимів: ми робили прямі включення, щоб коломияни могли щохвилини знати, що відбувається з їхніми земляками на Майдані. А ще пригадую, як розпитувала у побратимів, як стріляти з АК, бо до того я мала справу лише з пневматичною зброєю. Ми дуже сподівалися, що обіцяну зброю нам таки дадуть…», – пригадує Ольга Баранецька.
Справу Майдану Ольга продовжила вже в «Народному контролі», нещодавно стала депутатом Коломийської районної ради та очолила фракцію «Народного контролю» в раді.
«Ми йшли до влади, щоб контролювати її зсередини. Це завдання наша фракція поставила собі на початку і цього ми дотримуватимемось до кінця нашої каденції», – говорить Ольга Баранецька.
Активіст «Народного контролю» Роман Дергун на Майдані був постійно, разом із побратимами тримав оборону в Консерваторії.
«Ні страху, ні болю, просто треба було стояти… 19-20 лютого я стояв біля пам’ятника засновникам Києва. Отримав контузію, на праве вухо майже не чув, лежав в госпіталі. Емоції прорвалися 22 лютого, коли наших хлопців несли в трунах», – пригадує Роман.
Після Майдану Роман Дергун долучився до «Народного контролю», бо вірить, що в цій організації разом із друзями зможе ініціювати зміни, адже закидів до теперішньої, вже постмайданівської влади у нього немало.
«Знову полізли до людей в кишені, прийшли до влади олігархи, такі як Яценюк. Порошенка ми вибрали під клич, що терміново потрібен Президент… Ті, що були бідні – вже на межі. Яценюк казав на Майдані «куля в лоб», але зараз ради інтересів країни навіть не хоче ступитися зі своєї посади. Шкода тих хлопців, які загинули за цю владу…», – з гіркотою каже Роман.
Ще один активіст Віталій Вербовий на Майдані був із 21 листопада. Чоловік розповідає: для нього найяскравішим моментом перебування на Майдані стали події в січні на Грушевського.
«То було Водохреща, ми зранку пірнали в Дніпрі. Пішли на віче, було глибоке розчарування в людей, майданцівці не сприйняли виступів зі сцени і пішли на Грушевського. У протистояннях один із наших товаришів отримав важке поранення», – пригадує Віталій Вербовий.
Коли у Франківську почав створюватися «Народний контроль», Віталій одразу ж вступив у його ряди.
«Народний контроль» – це власне і є те продовження справи Майдану. Ми маємо можливість впливати на владу», – каже Віталій Вербовий.
