svitlana-paholchuk_1

Подачка – як звичка

Третє десятиліття українці формують державу, реформують її і змінюють владу. Що два роки і наші батьки, і ми прагнемо змінити владу: непатріотичну, продажну, зрадницьку, хабарну… що два роки шукаємо відради в нових обранцях.

І що? – А нічого! Плани покращення життя «не нам, то хоч дітям» щоразу лишаються планами! І за шекспірівським правилом уже через рік після чергової потуги змінити владу-життя шукаємо винних. Що виявляємо? – підлота знову біля корита!

Виникає закономірне питання: «І як так вийшло?» (у класика: «хто винен?»). Вийшло не само собою, а завдяки нам, виборцям. Це нашими руками зліплене наше щасливе благополучне сьогодення. Пам’ятаєте, як ми дружно глузували з президента, котрий показуючи руки наголошував, що вони нічого не брали? А тепер подивіться на свої руки і скажіть: чи ці руки брали? Ні-ні, погляньте на свої розгорнуті долоні і проаналізуйте: чи брали? І пробачте за зухвалість, але багато хтообразиться і обуриться.

Однак, факт лишається фактом – виборців регулярно, безсоромно купують. Купують не торгуючись, а за принципом хто більше дасть. І виборці (а йдеться про прошарок справно голосуючих) вдячно приймають подаяння. Без розбору. Іноді обурюються, бо доводиться в черзі стояти, документи копіювати, записуватись, подекуди діють обмеження – пакет в одні руки…

Варіантів купівлі людей небагато, але вони стабільно дієві і актуальні понад два десятиліття: крупи, олія, рідше – мило, з новинок – одяг з гуманітарки. З гречки так багато сміялися, але вона досі актуальна, тим паче з ціною у 18 грн/кг! Прикро, що для самовиправдовування, несучи благодійності додому, громадяночка сама собі каже, що це за вкрадені в неї гроші куплене і вона має моральне право прийняти добро, а голосуватиме за кого сама схоче. Наївна! Голосуватиме, як куплять! Люди добрі, над алгоритмом купівлі виборця працювати досвідчені політтехнологи! Вони добре дослідили вашу психологію й умовні рефлекси. Бо переївши кілька кіло каші від доброчинників, насмаживши на їхній олії млинців, бабця таки вподобає добру руку заможника, який підгодовує злиденних. По якомусь часі почне злитися на тих, хто не намагався завоювати її симпатії!

Момент інший: наївшись хліба, люди хочуть видовищних розваг! І уважні благодійники організовують свята для злиденного народу. Того самого народу, який піти в театр жметься, бо бідні ми нині, але на гуляннях впихає в себе кілограми булок-смаколиків-морозива, запиваючи цистернами пива. Того народу, який хоче відпочити від сумних новин про війну і державні труднощі. Того народу, який жде приходу миру-достатку-злагоди.

Мир-злагода-достаток не прийде і не постукає у двері. Так не буває. В жодній країні не було! Бо народ має дорости до благополуччя! А як дорости, якщо хапаємо пакети крупи, хлебчемо дармовий борщ (дарма, що потім пронос), стрибаємо і радіємо черговому безглуздому шоу?

Точкові подачки ніколи не змінюють ситуації. Кілька кіло крупи не нагодує бідну сімю, кілька сотень гривень не підвищать статку, а куплений дешевенький портфелик не закриє проблеми дороговизни шкільних зборів (бо той ранець проживе лише у кілька місяців інтенсивного школярського життя)! Якщо при запаленні крові зеленкою замастити фурункул, – здоровим не станеш…лікувати треба причину. Отак і в державі: від точкової подачки-виручки нічого не зміниться, бо благочинність напередодні виборів виключне окозамилювання.

Варто проаналізувати, чому стільки хвиль зміни влади не дають результату? Може, щоразу обираємо багатшого і зухвалішого, того хто готовий дати? Чи нам потрібні ті, хто кардинально змінить систему, яка тримає наш народ в злиднях? (до речі, голодними легше керувати!) Змінювати життя і його уклад потрібно, але не кидаючи кусок подачки, перезапуском механізму.

P.S. Є таке замовляння при подаянні: «Та не збідніє рука, що дає і поповниться моя кишеня». Вдумайтеся, чиїм коштом оця сториця сформується…