Коли три тижні тому під час сесії міської ради підняв питання руйнування об’єктів у «Шевченківському гаю», не думав, що воно викличе настільки великий резонанс. Адже сам дізнався про проблему критичного стану експонатів лише завдяки окремим журналістам, які давно відстежують ситуацію. Погодьтеся, останнім часом про знаменитий музей більше говорять як про місце, де можна красиво одружитися, провести ярмарку, повеселитися на свята… Почала забуватися головна суть музею як центру збереження пам’яті про життя і побут наших предків. Збереження через унікальні пам’ятки архітектури, які десятиліттями вишукувалися по найвіддаленіших місцинах нашого краю та перевозилися до Львова.
На щастя, тема не загубилася серед інших – також дуже гострих і актуальних. Львівські медіа один за одним розпочали власні дослідження: що ж відбувається у «Шевченківському гаю», виконком Львівської міської ради ухвалив рішення про оперативне напрацювання Стратегії розвитку Музею народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького вже до середини травня. Представники громадськості готові долучитися до цього.
Урешті за цей час, після зустрічей, коли отримував свіжу інформацію, зробив і кілька власних висновків.
- Перше – стан експонатів. Екс-директор музею Борис Рибак говорить, що понад 40% об’єктів у жалюгідному стані: знищені покрівлі, деревина у зрубах. Водночас нинішній керівник «Шевченківського гаю» Роман Назаровець стверджує, що проблеми є, але вони не настільки масштабні. За його словами, зараз 10 об’єктів потребують негайної реставрації. А за три попередні роки 47 об’єктів рятували у різні способи – реставрацією чи консервуванням, аби призупинити руйнування пам’яток і виграти час на пошук фінансування. Як бачимо, цифри різняться. Тому, щоб встановити точну кількість критичних об’єктів, визначити їх реальний стан, потрібно таки провести інвентаризацію та незалежну експертизу. Власне, про це я і говорив у своєму запиті й наполягатиму надалі.
- Друге – фінансування. Музей (а це, нагадаю, великий скансен у понад сотню об’єктів) перебуває у комунальній власності міста. Наразі із бюджету виділялися кошти, які дозволяли «Шевченківському гаю» хіба «дихати». Тож під час робочої зустріч із заступником міського голови Андрієм Москаленком та директором Романом Назаровцем домовилися про виділення із міського бюджету близько 3 млн грн на реконструкцію 5 пам’яток: двох церков, школи і двох хатин. Подальше фінансування залежатиме від пропозицій, прописаних у Стратегії. Окрім того, наш колега у парламентіДмитро Добродомов підготував запит до прем’єр-міністра, керівників області із пропозицією долучитися до фінансування реконструкції пам’яток архітектури.
Це, власне, матеріальна частина питання. Та є ще одна, яка не залежить від грошей. Ставлення до справи.
Після відвідин «Шевченківського гаю» констатував: хоча маємо потребу виправляти майже 20-річне ігнорування потреб музею, все ж ситуація не безнадійна. Основне – підійти до проблеми небайдуже. Навіть у тому ж фінансуванні: гроші на музей будуть, якщо місто нарешті визначитися із пріоритетами: спочатку зберегти те цінне, що маємо, а вже потім братися за нове. Сподіваюся, що допоки не будуть врятовані всі об’єкти, у музеї відмовляться від ідеї візит-центру, а заплановані на це кошти підуть на реконструкцію пам’яток, будівництво сучасного фондосховища. Врешті видно, що відновлюванні роботи на території «Шевченківського гаю» ведуться. Бо, як зауважив під час екскурсії Борис Рибак, ще років п’ять тому хотілося «впасти і ридати» від побаченого.
Утім паралельно, м’яко кажучи, неприємно вразила остання новина про ліквідацію хатини ХІХ ст. з с. Шилівці в етнозоні «Буковина». За словами очевидців, хату розібрали і спалили. Своє рішення дирекція аргументує висновками науково-методичної ради музею, яка ще у 2011 році вирішила розібрати будівлю через незадовільний стан. Цього місяця НМР підтвердила це рішення і «аварійну» хатину оперативно ліквідували. Через один розчерк пера пам’ятка перетворилася на дрова.
Я не експерт, але: невже не було змоги врятувати, за словами Бориса Рибака, унікальний експонат – єдину хатину у музеї, вкриту очеретом. Чому після першого рішення «небезпечний для відвідувачів» об’єкт простояв ще шість років, а зараз був тишком розібраний за лічені години? Урешті, коли востаннє переглядався склад науково-методичної ради і чи не при ній десятки експонатів опинилися на межі руйнування і зникнення? А, нагадаю, за останні 20 років кількість об’єктів зменшилася зі 127 до 110. Усі ці питання я озвучу у своєму запиті, який готую на сесію Львівської міської ради 23 березня.
«Шевченківський гай» та його пам’ятки – не чиясь приватна власність. Те, як активно громадськість, медіа відреагували на проблему, свідчить: доля музею небайдужа усьому Львову. Тому все, що зараз відбувається у музеї, роботи з об’єктами мають бути публічними, чітко аргументованими і роз’ясненими. Процес не має нагадувати таємну «зачистку», коли легше розібрати, аніж докласти зусиль і врятувати.
… Брати Андрей і Климентій Шептицькі, закладаючи підвалини музею, хотіли подарувати Львову місце духовної і культурної спадщини. Таким «Шевченківський гай» і має бути, але без своїх унікальних пам’яток він перетвориться лише на чергове місце для розваг і фестивалів.
