25-річчю українсько-польських дипломатичних стосунків присвячується
Довго зважувалась на цей допис. У мені, вихованки та активного учасника патріотичних організацій, а пізніше керівника управління міжнародного співробітництва муніципалітету прикордонного Луцька, відбувався конфлікт між почуттями національної гідності та дипломатичної виваженості. Ця тонка грань між патріотизмом та толерантністю похитнулася. Роздуми над цими питаннями найчастіше виникали, на жаль, спостерігаючи за українсько-польськими відносинами, конкретно за подіями в Польщі та реакцією на них в Україні. Та національні інтереси та українська гідність перемогли. Тому предметом цього допису є конкретна ситуація, що мала місце в польському сеймі під час заслуховування польського дипломата Вєслава Мазура на посаду Генерального консула Республіки Польща у Луцьку. Наше мовчання та відсутність реакції не вирішують проблем, а навіть складають враження, що ми втратили пильність і нашу увагу вдалося приспати. Тому цілком можливо, що польське МЗС своєї позиції не змінило, а лише чекає слушного часу для втілення свого рішення.
Дружба дружбою
Після вступу Польщі до ЄС та перемоги Помаранчевої революції у 2004 році, українсько-польська дружба зміцнювалася та переходила у практичну площину. Поляки активно допомагали здійснювати економічні реформи, ділилися досвідом децентралізаційних процесів, регіонального стратегічного планування, розвивалася співпраця між освітніми та культурними закладами. Так відбувається і зараз, але це вже швидше результати довготривалої взаємовигідної співпраці окремих партнерів на локальному рівні. На державному ріні все набагато складніше, тут українсько-польські стосунки формуються політикою національно пам’яті. В кожного народу своя пам’ять, своя історія і своя правда. Та протиріччя у цих питаннях і дають тріщини багаторічній дружбі, які постійно поглиблюються новинами про чергові акти вандалізму над українськими пам’ятками, провокацій польських ультраправих та неоднозначну риторику політиків та дипломатів Польщі.
У листопаді групою експертів Інституту світової політики було презентовано ґрунтовне дослідження українсько-польських стосунків «Аудит зовнішньої політики: Україна – Польща». Зокрема, були представлені окремі результати роботи польського Центру дослідження громадської думки (CBOS). Соціологічні дані свідчать про значне зниження доброзичливого ставлення до українців – у січні 2015 року це було 36%, але вже у березні кількість симпатиків впала до 27%. Натомість кількість недружньо налаштованих до українців поляків зросла до 34%. Такі результати виглядають абсолютно логічними на фоні історичної політики Польщі щодо України. Раджу більш детальніше ознайомитись з «Аудитом зовнішньої політики: Україна – Польща».
Для прикордонної Волині особливо важливо підтримувати та розвивати дружні стосунки з поляками, бо наслідком цієї співпраці є конкретні результати у соціально-економічному та культурному вимірі. Особливу роль у цих процесах відіграє Генеральне консульство Республіки Польща у Луцьку. За 13 років свого існування з ініціативи консульства відбулося сотні заходів, метою яких завжди було посилення двосторонньої співпраці – бізнес-форуми, літературні та музичні проекти, кінопрезентації, художні виставки і багато іншого. Консульство є важливим партнером та порадником для органів влади,освітніх та культурних закладів, громадських організацій. Жодного разу у своїй громадській чи чиновницькій роботі, я не мала випадку щодо відсутності розуміння, підтримки чи допомоги зі сторони генерального консула чи його колег. Пригадуючи попередніх ген консулів РП у Луцьку – Войцеха Галонзку, Томаша Яніка, з особливою теплотою Беату Бживчи (пам’ятаю та свідомо не пишу про Мартінека) – варто відмітити їх високий професіоналізм, дипломатичну виваженість та чутливість у гострих питаннях, людяність та простоту у спілкуванні, в якій не було місця зверхності чи зарозумілості. Для Волині, з нашою не простою та емоційною історією, особливо важливо, щоб інтереси сусідньої Польщі у Луцьку представляла особа неконфліктна, стримана і розсудлива у своїх міркуваннях та висловлюваннях, відкрита до співпраці та діалогу.
Досвідчений дипломат чи прихований українофоб?
Говорячи про важливість українсько-польських стосунків, вважаю за потрібне виокремити дії та позицію українського суспільства та наших органів державної влади у ситуації з Вєславом Мазуром, котрий досі є Генеральним консулом Республіки Польща у Львові.
Для повноти розуміння ситуації та її аналізу нагадаю, що 21 вересня цього року під час засідання Комісії в справах зв’язків з поляками за кордоном Сейму Республіки Польща, польські депутати розглядали та погодили кандидатуру В. Мазура на посаду Генерального консула Республіки Польща у Луцьку. Під час засідання В. Мазур заявив наступне:
«Відповідаючи на питання, що стосується Волині, скажу так, що до справи Волині, УПА і Бандери від самого початку маю однозначну думку, доказом якої є – на жаль, так склалося, і можливо це навіть трохи недипломатично – коли президент Ющенко перед завершенням своєї каденції визнав героєм Бандеру і УПА, то на питання журналіста, що я про це думаю, відповів прямо – як може бандит бути героєм. Таким чином, ці речі повинні бути названі своїми іменами, не маємо ховати голови в пісок. Вважаю, що українці ще мало обізнані з історією і їм треба показувати власне ті всі злочини, які зробили ці люди. Мені здається, що розмова, співпраця і наша відкритість призведе до того, що вони все-таки визнають і зрозуміють, що це зробили. Я також переконаний, що ми будемо продовжувати цю політику. Незалежно від різних стратегій, потрібно речі називати своїми іменами – геноцид є геноцидом».
Як українці відреагували на такі висловлювання в польському сеймі і чи можна вважати ці вислови перевищенням службових повноважень та функцій дипломата, втручанням у внутрішні справи України я спробувала проаналізувати.
На фоні загальної істерії у ЗМІ, масових коментарів у соцмережах громадських діячів та політиків, окремих позицій фракцій «Свободи» у місцевих радах варто відмітити звернення Народного депутата Олега Мусія та звернення Луцької міської ради, ініційоване «Народним контролем», до Міністра закордонних справ Павла Клімкіна щодо оцінки антиукраїнських висловлювань Генерального консула Республіки Польща у Львові Вєслава Мазура. Зокрема у зверненнях до МЗС вимагалось вжити всіх необхідних дій пов’язаних із засудженням висловлювань, розглянути можливість оголошення Мазура «persona non grata» та відмовити в погодженні призначення генконсулом у Луцьку.
І якщо на сьогодні ще не має відповіді на звернення Луцької міської ради, то є відповідь на депутатське звернення О.Мусія. Впевнена, що вони особливою оригінальністю не будуть відрізнятися, тому коротко про суть: В. Мазур висловлює щирий жаль з приводу своїх висловлювань та, зважаючи на особисті багаторічні зусилля у розвитку українсько-польських стосунків, МЗС України розглядатиме доцільність акредитації В.Мазура Генеральним консулом РП у Луцьку, у разі надходження відповідного запиту МЗС РП. Варто відмітити, що розмову з Мазуром провів Представник МЗС у Львові. Цілком ймовірно, що вона могла відбутися у затишній кав’ярні за чашечкою львівської кави у форматі старих добрих приятелів, і аж ніяк не на килимі перед першими особами МЗС в офіційному Києві, як того вимагало суспільство.
Мабуть на думку МЗС громадськість мала охолонути до цієї теми, адже у ЗМІ рясніли коментарі українських дипломатів та представників МЗС щодо неможливості та відсутності процедури відмови в акредитації дипломата. З одним з них можна ознайомитися тут.
Наголошувалось, що МЗС перебуває в пошуках шляхів примирення і єднання у питаннях спільного історичного минулого. Та все ж, першочергове моє питання: у здійсненні міжнародної політики важливіша національна гідність чи дипломатична толерантність?
Говорячи мовою закону та права
Аналізуючи міжнародні правові документи у сфері дипломатії та українсько-польських відносин, я прийшла до висновку, що Вєслав Мазур своїми антиукраїнськими висловлюваннями порушив принципи дипломатії та, даючи оцінку подіям в Україні, втрутився у внутрішні справи нашої країни, тому повинен скласти повноваження дипломатичного представника, залишити Україну та повернутися до Польщі.
Цитуючи міжнародне право та українсько-польські договірні документи, коротко про вимоги до дипломатичного представника та можливі дії відповідальних центральних органів акредитуючої держави;
Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18.04.1961, ратифікована Україною 21.03.1964 (один з основних міжнародних договорів в області дипломатичного права, ратифікована у 190 державах)
Ст. 3. Ч.1. Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:е) в заохоченні дружніх відносин між державою, яка акредитує, і державою перебування та в розвитку їх взаємовідносин…
Ст. 41. Ч.1. Без шкоди для їх (мається на увазі дипломатичних представників) привілеїв та імунітетів всі особи, що користуються такими привілеями та імунітетами, зобов’язані поважати закони і постанови держави перебування. Вони також зобов’язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави.
Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин від 13.10.1990
Ст. 2. …згідно з принципом самовизначення націй, український і польський народимають невід’ємне право в умовах повної свободи визначати свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання зовні здійснювати свій політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток.
Ст.1. Сторони зобов’язуються в нових політичних умовах розвивати відносини в дусі дружби, співробітництва, взаємної поваги, взаєморозуміння, довіри і добросусідства на основі міжнародного права, в тому числі принципів суверенної рівності, незастосування сили або погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи,самовизначення народів, поваги прав людини і основних свобод, сумлінного виконання міжнародно-правових зобов’язань.
Консульська конвенція між Україною і Республікою Польщею від 08.09.1991
Ст. 3. Ч 1. Глава консульської установи буде допущений до виконання своїх функцій після подання консульського патенту і отримання екзекватури від держави перебування.
Ст. 6. Держава перебування може в будь-який час, не будучи зобов’язаною мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу дипломатичним або іншим шляхом про те, що екзекватура глави консульської установи взята назадабо що консульська посадова особа є personanongrata чи будь-який інший працівник консульської установи є неприйнятним. У такому разі акредитуюча держава повинна відкликати таку особу, якщо вона вже приступила до виконання своїх функцій. Якщо акредитуюча держава не виконає протягом розумного строку цього зобов’язання, то держава перебування може відмовитися визнавати таку особу працівником консульської установи.
Позиція без позиції
Станом на сьогодні минуло 2,5 місяці від моменту розгляду та погодження польським сеймом кандидатури Вєслава Мазура на посаду Генерального консула РП в Луцьку. Мазур досі не призначений у Луцьку, проте успішно продовжує свою кар’єру дипломата у Львові. Щодо першого, то підозрюю, що процес призначення пригальмувався через заявлену чітку позицію органу місцевого самоврядування, на території якого мав би працювати Мазур. Варто відмітити сміливість Луцької міської ради та єдність позицій політичних партій у питанні національної гідності, що не так часто буває, попри боязнь очільників міста бути незрозумілими для міжнародних партнерів та осудженими польськими колегами. Щодо другого, то проаналізовані позиція та дії МЗС, наштовхують на думки про свідому відсутність бажання втручатися у ситуацію, вважаючи це питанням локального рівня. Самоусунення МЗС України від відповідальності щонайменше дивує.
Польща першою визнала Незалежність України у далекому 1991 р. і цього року відзначається 25 років з часу встановлення українсько-польських дипломатичних стосунків. Тому 2 грудня Президент Петро Порошенко перебував з офіційним візитом у Польщі, де провів ряд зустрічей з першими особами Польської держави. «Окрема увага була приділена процесу примирення між українським та польським народами», – інформує прес-служба Президента.
Підсумовуючи, погоджусь з директоркою Інституту світової політики Альоною Гетьманчук, що відносини між Україною та Польщею перебувають в певному розгубленому стані. Певно ця розгубленість охопила і наше МЗС, яке через надмірну дипломатичну виваженість забуває про національну гідність.
P.S. Мета цієї публікації, не так засумніватися в діях українськогоМЗС, як продемонструвати українським та польським дипломатам та політикам, що такі ситуації як з В. Мазуром безслідно не минають. Українці не пробачають таких висловлювань. Нашу увагу до польських діячів не вдасться приспати. Ми відверто говоримо, що не згодні з перебуванням дипломата Мазура в Україні. Тому у разі повторення ситуації чи навіть сміливості призначення Мазура Генконсулом у Луцьку, громадськість чинитиме опір та рішуче діятиме, вимагаючи в МЗС України згадати про національну гідність та слідувати вимогам дипломатичних норм.
