Війна на домашньому полігоні: як захиститися жертвам домашнього насилля

За останні роки кількість випадків домашнього насилля збільшилась в рази. За даними офіційної статистики понад 120 тисяч жінок щороку страждають від домашнього насилля. І цифри дедалі збільшуються. Одна з причин –  військовий конфлікт на сході країни. Чоловіки, які довгий час проявляли агресію на лінії вогню, переносять її на домашній полігон. Як же захиститися жінкам? У кого просити допомоги та як покарати кривдника? Дивіться у розслідуванні «Народного контролю».

У домашньому полоні

Нині Марина – успішна журналістка. Та про насильство у сім’ї знає не зі статей чи сюжетів. Дівчина вийшла заміж у дев’ятнадцять. Сподівалася – попереду щасливе подружнє життя. Натомість – синці та тотальний контроль.

Марина, жертва домашнього насилля

Марина, жертва домашнього насилля

«Коли вже був штамп в паспорті, тоді пролунали перші тривожні дзвіночки. Бо мені одразу було заборонено вдягатися так, як я хочу вдягатися, контролювалася довжина спідниці, колір нігтів, відсоток макіяжу на обличчі. Мої візити до подруг і навіть до родичів», – розповіла Марина.

Насильство – це не лише синці та поранення. Домашнє насилля буває  фізичне, психологічне, економічне та навіть сексуальне. Марина зазнала їх усі.

«Якщо чоловік в тебе вимагає чеків з супермаркету за продукти, це також є насилля. Якщо в тебе забирають все до останньої копійки і вимагають звітувати, це також є насилля», – каже Марина.

Хтось терпить до смерті, інші знаходять в собі сили піти. Як Марина. Щоправда, аби твердо вирішити,  таке життя не для неї, жінці знадобилося аж чотири роки.

У пошуках притулку

За неофіційними даними кожна четверта жінка потерпає від насильства в сім’ї: фізичного, економічного чи морального. На Дніпропетровщині на статистику впливає ще й спільний кордон з територією АТО.

Ірина Грицай, радниця голови Дніпропетровської ОДА з гендерних питань

Ірина Грицай, радниця голови Дніпропетровської ОДА з гендерних питань

«Той факт, що наша територіально-адміністративна одиниця межує з областями, де відбуваються бойові дії. А бойові дії – це, відповідно, насильство. І факти, і випадки домашнього насильства  –
вони збільшуються», – зазначає Ірина Грицай.

На Дніпропетровщині є безліч соціально-психологічних центрів. Ледь не у кожному районі. Щоправда, допомогти там можуть хіба словом: проконсультують, порадять і відправлять. Притулок для жертв домашнього насилля надають лише в одному комунальному закладі області.

Кімната в центрі соціально-психологічної допомоги

Кімната в центрі соціально-психологічної допомоги

У центрі соціально-психологічної допомоги є усе для нормального існування. Два чи три ліжка в кімнаті, кухня, пральна машина, спільні душові, санвузол та телевізор у вітальні – один на всіх.  Жити тут можна найдовше три місяці.

Дмитро Павлов, директор Дніпропетровського обласного центру соціально-психологічної допомоги

Дмитро Павлов, директор Дніпропетровського обласного центру соціально-психологічної допомоги

«Ми надаємо весь комплекс соціально-психологічних послуг, щоб людина могла подолати свої труднощі. Ми вирішуємо питання з роботою, школою та дитсадками для дітей», – заявив Дмитро Павлов.

Здавалося б, нарікати дніпрянкам ні на що: житло безкоштовне, допомога фахівців – також. Проте цей заклад розрахований не тільки на жінок, постраждалих від насильства. Мешканцями притулку можуть стати особи, які пережили стихійні лиха, жертви злочинців та ті, в яких є соціальні проблеми. Перелік можна продовжувати, та чи варто? І так зрозуміло, що для області, в якій проживає понад три мільйони людей,  15 ліжок – це замало. 

Зезюлінська Тамара, психолог

Зезюлінська Тамара, психолог

«У минулому році до нас звернулося 936 жертв домашнього насилля. У цьому році за перший квартал – 150 чоловік. Дев’ятнадцятьох ми поселили в себе. Ми не можемо більше розселити – в нас лише 15 місць», – констатує Тамара Зезюлінська.

Хоч заклад планують розширювати до 30 ліжкомісць,  цього все одно замало.

Злочин та покарання

За законом домашнім тиранам грозять громадські роботи від 30 до 40 годин. Можна і на тиждень загриміти в буцегарню, та то хіба після рішення суду.  Кримінальна відповідальність за скоєння домашнього злочину українським законодавством не передбачена. Раніше правоохоронці взагалі почасти закривали очі на побої та знущання.

Нова ж поліція переконує – тепер вони зажди реагують на схожі випадки. Патруль виїздить на кожен виклик.

Ілона Вовк, інспекторка патрульної поліції

Ілона Вовк, інспекторка патрульної поліції

«Найбільша міра, яку ми можемо застосувати, – забрати порушника до райвідділку. Тут ми його затримуємо на три години. Як правило, за цей час людина приходить до тями», – повідомила Ілона Вовк.

Часто правоохоронців кілька раз викликають на одну й ту ж адресу. Це означає, що кривдник регулярно порушує закон. А отже, того покарання, що прописане в українських законах, недостатньо.

Акція проти домашнього насильства «Я не боюсь діяти»

Акція проти домашнього насильства «Я не боюсь діяти»

Ігнорувати не можна, ратифікувати

Посилення покарання для домашнього тирана передбачено у Стамбульській конвенції. Україна підписала конвенцію ще шість років тому, та її досі не ратифіковано.

Наприкінці минулого року Верховна Рада провалила голосування, депутатів збентежили терміни «гендер» та «сексуальна орієнтація».

Законопроект відправили на доопрацювання. Тим часом більшість країн Євросоюзу документ вже ратифікували. Ми ж, як завжди, пасемо задніх.

Ольга Полякова, координатор проектів громадської організації  «Гендерний клуб Днепр»

Ольга Полякова, координатор проектів громадської організації «Гендерний клуб Днепр»

«Для мене і нашого клубу важливо, що б люди знали – Україна взяла на себе зобов’язання ратифікувати Стамбульську конвенцію, яка допоможе викоренити повністю насильство над жінками. Через законодавство, через побудову шелтерів, через роботу ЗМІ, через самих громадян і громадянок», – каже Ольга Полякова.

Коли жінки отримуватимуть реальну допомогу від держави, наразі невідомо. Сподіваємося, парламентарі правильно поставлять кому в реченні «Ігнорувати/не можна/ратифікувати».