Щодня кожен львів’янин зіштовхується з проблемою львівських маршруток. Не дотримання графіків, півгодинні очікування на зупинках, подорож в стилі «як шпроти в банці», брудні автобуси в аварійному стані, хамовиті водії… Цей список без кінця без краю. Та незважаючи на обурення, нарікання та скарги, нічого, крім ціни на проїзд, не змінюється.
У місті замовником послуг є управління транспорту. Кожні п’ять років у Львові відбувається конкурс перевізників, з переможцем якого буде укладено договір про надання послуг перевезень. Прописані у документі умови не передбачають жодного контролю за перевізниками з боку замовника – управління транспорту. Немає жодних штрафних санкцій, адже, як каже начальник управління транспорту і зв’язку Віктор Щир, це незаконно. Єдиний важіль впливу – це звільнення перевізника, проте зробити це майже нереально. Адже на конкурс саме ж управління зробило великі лоти, тобто один перевізник обслуговує велику кількість маршрутів, для яких потрібно багато машин. Тобто, якщо зняти когось із АТП з маршрутів, то знайти іншого перевізника у Львові, який мав би можливість замінити попереднього, майже нереально, це принесе багато клопоту та незручностей мешканцям. Тобто через умови, в які місто поставило саме себе, будь-які порушення з боку перевізника залишаються безкарними, чим останні добре користуються.
Безпорадність управління транспорту також у обліку пасажирів. Виявляється, що нікому досі не відома реальна цифра пасажирів у Львові, які користується автобусним таксі: скільки пільговиків, скільки «зайців» тощо. Жодного разу не було вивчено пасажиропотік. І тому фінансові стосунки (податки, виплати за пільговиків) між містом і перевізниками відбуваються на основі даних, які подали самі ж АТП. У достовірності цих даних не впевнений ніхто, але наразі ніхто нічого з цим не робить, лишень «відмивають» гроші з бюджету.
Та незважаючи на це перевізники нарікають, що це збиткова справа, не оновлюють парки, вимагають щороку підвищити ціну на проїзд. Журналісти «Народного контролю» провели експеримент: цілий день катались маршрутками, щоб дізнатись скільки насправді заробляють володарі львівських маршрутів. За підрахунками: з одного маршруту перевізник має 20 тис. грн. Якщо враховувати, що кожна фірма обслуговує близько 10 маршрутів, то за день – це вже 200 тис. грн. Отже, в місяць – це 6 млн грн, а за рік — понад 70 млн грн. За ці гроші можна було би покращити якість перевезень, купити нові автобуси, привести до ладу існуючі. Але якщо цього не робиться, то куди йдуть гроші?
Журналісти «Народного контролю» вивідали, як шикують керівники АТП. Більшість з них має сотні квадратних метрів житла в престижних районах Львова, ціна яких стартує від 1000-1200 доларів за кв. м та їздять на автівках за декілька десятків тисяч «зелених». Тож висновок один – перевезення – це вигідний бізнес, але зараз він у тіні і безконтрольний.
«Ми всі розуміємо, що це тіньовий бізнес, він повністю в тіні, ніхто не знає, скільки пасажирів перевезено, скільки зібрано готівки, скільки з цих пасажирів пільговики, скільки платники, тому ми, на жаль, сьогодні боремось із тою мутною водичкою, в якій ловиться рибка», – переконаний голова фракції «Народний контроль» у Львівській міськраді Валерій Веремчук.
Змінити ситуацію допоможе введення у місті Е-квитка. Адже тоді перевізники отримуватимуть платню не за кількість перевезених пасажирів, а за кілометраж і дотримання графіку.
Влада міста вже підписала договір з Європейським банком реконструкції та розвитку про надання кредиту у розмірі 10 мільйонів євро. Обіцяють, цих грошей буде достатньо, аби вже з 2018 у Львові діяв Е-квиток. Та чи зроблять це за рік?
