Жити у задушливому метушливому місті для українських віпів – це вже моветон. Все частіше їхні володіння за межами великих населених пунктів. Це не дивно, адже там без проблем можна розкинути свої хороми на гектарах землі в гущах лісу. Бути ближчим до матінки природи, так би мовити, і подалі від простого люду. Львів’яни багато чули про «поле чудес» у Брюховичах, та царське село в Сокільниках. Але є й такі місця, про які майже ніхто не знає. За 17 кілометрів від Львова в Яворівському районі розташоване мальовниче село Страдч.
Усім воно відоме своєю хресною дорогою, та місце облюбувати не тільки паломники, а й чиновники, правоохоронці та інші слуги народу. Журналісти «Народного контролю» дізнались, хто ж ховається за метровими парканами на «святій землі».
Поки одним Страдч припав до душі через сакральні місця, інші вподобали красиві краєвиди. Село немов поділене на два світи: з однієї сторони дороги – вибоїни такі, що не пройти не проїхати. На протилежній стороні красуються шикарні маєтки.
«Там навіть сільська рада не долучалась до того, щоб дорогу зробити, вони все собі там заасфальтували: бруківочка і тротуарчики ,– то вони все зробили своїм коштом», – коментує сільський голова Страдча Ігор Максимів.
Як дізнались журналісти, «по той бік села» живуть Роман Бойко, Тарас Марітчак та Юрій Сорочик.
Роман Бойко – у минулому начальник Яворівського райвідділку. В декларації підполковника жодної згадки про нерухомість у Страдчі немає. Земля по документах належить його сину Данилу та доньці Вірі.
Нерухомість Романа Бойко у Страдчі
Тарас Марітчак – суддя обласного Апеляційного суду. Поки чоловік не встиг обжитися. Пан Марічак володіє двома ділянками у Страдчі, на одній з них йде будівництво.
«Народний контроль» вирішив провести експеримент. Під виглядом «небідних» покупців журналісти надумали глянути один із будинків.
Знайшовши в інтернеті оголошення про продаж нерухомості у Страдчі та вибравши дім на 400 квадратних метрів, журналісти домовились про зустріч. Озброївшись прихованою камерою та вдаючи з себе зацікавлених покупців, вирушили на оглядини будинку. Німецьке опалення, австрійські двері та тенісний корт — хазяїна ця садиба чекає явно небідного.
Будинок, який оглядала журналістка, коштує майже 400 тисяч доларів, це понад 10 млн грн. Людям, яким нині так гучно підвищили мінімалку, такі хороми і не сняться. Тим, хто працює за 3200 грн, треба 250 років відкладати усю зарплату, аби купити такий маєток.
І це ще скромна садиба на фоні інших. У Страдчі ми знайшли куди більший маєток. Купити який собі не дозволить навіть 3 покоління українців.
Довжелезний паркан, обсаджений деревами, простягається на метрів п’ятдесят , якщо не більше – і це тільки одна з чотирьох сторін. Побачити, що ж там за диво-дивне на території, з землі можна хіба краємо ока.
Величезний маєток з панорамними вікнами на даху. Красивий ландшафтний дизайн. Жодних фруктових дерев на території нема, лише хвойні. Видно декоративне озерце та кілька господарських будівель. Навіть на фоні інших, далеко не бідних володінь, територія вражає розкішшю.
Хазяїн цих багатств – Юрій Сорочик. Вже п’ятнадцять років він працює у столичних кабінетах. Зараз займає посаду завідувача секретаріату парламентського комітету з питань запобігання і протидії корупції. Людина – не надто публічна і точно – не бідна.
Маєток Юрія Сорочика у Страдчі
Згідно з декларацією сім’я пана Сорочика володіє аж дев’ятьма земельними ділянками у різних туристичних місцинах Львівщини. А от будинок нібито лише один – у Страдчі. Площею понад півтисячі квадраті – це як п’ятнадцять малосімейок.
Володіння Юрія Сорочика у Страдчі
Один візит прибиральниці у таке обійстя обійдеться щонайменше у 12 000 гривень. Це, між іншим, майже вся місячна зарплата пана Сорочика.
Поки тисячі українців у селі Страдч шукають прощення і духовного збагачення, віпи знаходять у ньому схованку для своїх багатств, певно від злого ока. Цікаво, хто ж наступний вподобає Страдч? Адже святе місце порожнім не буває.
