Допомога дітям, військовим і переселенцям із Криму і сходу України – головні пріоритети у роботі волонтерського руху Буковини.
«Речі для допомоги нам регулярно приносять добрі люди, – волонтерка ВО «Волонтерський рух Буковини» Катерина Пономарьова показує «Народному Контролю» пакунки з речами. – Завдяки цим людям ми маємо, в що одягати бідних, тих, хто цього потребує. Всі ці речі – для переселенців. Ще частину речей ми відправляємо у Ізюм Харківської області і в Слов’янськ. Крім того, ми передаємо речі і в психоневрологічні інтернати».
Ось так починається чи не кожен день роботи волонтерів. Катерина Пономарьова заснувала «Волонтерський рух Буковини» ще на початку березня минулого року. Спочатку допомагала переселенцям з Криму облаштовуватися в Чернівцях. Та війна на Сході змусила опікуватися ще й переселенцями з Луганської та Донецької областей.
«Ми опікуємовся всіма, хто потребує допомоги, – розповідає Катерина Пономарьова. – В Чернівцях наразі є близько 2,5 тисячі, але через нас пройшло трохи більше, бо є люди, які повернулись додому».
Бути волонтером – легко, – запевняє переселенець з Криму Андрій. Головне допомагати щиро, – тоді волонтерська праця і справді приноситиме користь.
«Коли це до душі – це легко, – каже Андрій. – А коли людина приходить просто, щоб відмітитись, карму очистити, то в цих людей нічого не виходить. Коли робиш все з чистим серцем і душею – все легко. Ми допомагаємо всім – починаючи побутовими питаннями, і закінчуючи психологічною допомогою».
«Коли до нас приходять люди, які хочуть допомагати, перше питання, яке ми їм задаємо це «Ви хочете допомагати якійсь конкретній категорії людей чи ви будете працювати з усіма людьми?». Коли людина каже, щ охоче працювати лише з військовими чи пораненими – ця людина не може бути волонтером. Не можна відкрити серце наполовину. Серце можна або відкрити, або закрити. Не можна любити військових і ненавидіти переселенців чи навпаки. Потрібно працювати з усіма категоріями, – каже Катерина Пономарьова. – Волонтером бути легко, якщо ти цього дійсно бажаєш».
Пані Ніна нещодавно переїхала з Донеччини. Розповідає, що покинула домівку через побоювання за життя дітей та внуків. Нині допомога волонтерів як ніколи на часі.
«Мій внук, йому 8 років, він ходить до школи, – каже Ніна. – Ми сподівалися, що закінчиться навчальний рік, і він поїде додому. Але от знову почалися воєнні дії, і тепер ми не знаємо, коли потрапимо додому. Дуже добре, що є волонтери, бо ж ми приїхали без речей».
«Волонтерський рух Буковини» нині опікується переселенцями, допомгає армійцям, доставляє допомогу на передову та в інтернати. Та незмінним гаслом залишається «допомогти, підтримати, захистити».
