Доля зробила їх сиротами, а держава безхатченками. Щороку сотні дітей покидають інтернати та фактично опиняються на вулиці. Ті, що мають здоров’я, усе життя важко працюють, аби орендувати собі дах над головою та утримувати сім’ю. У кого ж серйозні захворювання чи фізичні вади, лишаються просто неба один на один зі своїми проблемами. Роками сироти чекають на власну домівку та можновладці лише руками розводять, мовляв, житла немає. Чи так воно насправді? На яке житло від держави за законом мають право сироти та що отримують натомість, дізнавалися журналісти «Народного контролю».
На порозі невідомості
Михайлу Бойко 21 рік. Хлопець – сирота. З 8 років проживав у дитбудинку, згодом – в інтернаті, нині мешкає в гуртожитку Дніпропетровського коледжу ракетно-космічного машинобудування. Своїми надзвичайно скромними квадратними метрами задоволений. Проте незабаром і того може не бути: через півтора роки Михайло отримає диплом, тоді – з речами на вихід.
Кімната Михайла Бойко у гуртожитку Дніпропетровського коледжу ракетно-космічного машинобудування
Власного житла у Михайла немає. У квартирну чергу хлопець став вісім років тому і з кожним днем надія отримати омріяне житло стає ілюзорною.
«Скільки б я не їздив вирішувати це питання, мені говорили, що немає сенсу Вам це все робити. Мені сказали: «Ви нічого не доб’єтеся!», – розповідає Михайло.
Схожа ситуація і в сусідки Михайла по гуртожитку Галини Каширіной. Дівчина також сирота та ще й з півторарічною донечкою Машею на руках. Сирітська стипендія, на яку живе Галина, – чотири тисячі гривень. І це лише за умови, якщо оцінки хороші. Виживати вдвох на такі гроші неабияк складно.
«Дуже багато витрат на Машу йде. Якщо зараз стипендії немає, а вона захворіла, то в будь-якому разі доводиться позичати. Іноді, коли грошей мало, мені навіть доводиться не доїдати», – ділиться Галина Каширіна.
Сирота Галина Каширіна із дворічною донькою
У квартирній черзі Галина перебуває сім років. Спочатку була під номером дев’яносто вісім. На краще ситуація змінилась після звістки про вагітність.
«Писала листи до облдержадміністрації, пояснювала, що вагітна і ніде жити, що ось народитися дитина! На що мені прийшла відповідь, що у черзі я вже під номером 54. Але не в листі, а особисто мені сказали, що Ви нічого не отримаєте і можете навіть не пробувати!», – розповідає Галина Каширіна.
На зустріч Галині пішло керівництво коледжу. Запропонували залишитися жити у гуртожитку після закінчення навчання. Якщо та працюватиме прибиральницею. Дівчина каже, що швидше за все так і буде. Попри те, що зарплата мала, хоч дах над головою залишиться. Адже сумна статистика констатує – ні вона, ні її сусід Михайло власне житло не отримують, напевно, НІКОЛИ.
Довічна черга
Нині у Дніпрі понад півтори тисячі дітей-сиріт. Серед них у квартирній черзі застрягли майже чотири сотні Сумна статистика свідчить: за останні 5 років житло отримали лише одиниці.
«За останні 5 років житло отримали 11 осіб з зазначеної категорії. У 2016 році – 1 особа. У 2015 році – 1 особа. У 2014 році – 1 особа. У 2013 році – 0. У 2012 році – 8», – розповідає заступник міського голови у Дніпрі Олександр Санжара.
Олександр Санжара, заступник міського голови у м. Дніпро
Орендувати житло українським сиротам ніхто не збирається. Так і виходить, після закінчення навчання діти змушені викладати останнє за кілька квадратних метрів. Одиниці, яким таки щастить – і вони таки отримують квартиру, зіштовхуються з купою проблем. Часто жити в таких умовах, які пропонує держава – неможливо. Так, власне житло інвалід дитинства сирота Олександр Карасьов виборював у держави десять років. Коли хлопець таки отримав омріяну квартиру, був шокований. У приміщенні не було опалення, освітлення, газової труби – і це не повний перелік проблем, із якими довелось зіштовхнутися хлопцю в новій оселі.
Сирота Олександр Карасьов знайомить журналістів із своєю оселею
Аби хоч якось привести помешкання до ладу, Олександру довелося викласти чималу суму грошей.
«На п’ять тисяч гривень поставив вікна. Двері також мені обійшлися у п’ять тисяч гривень. Довелось робити ремонт стелі. Обійшовся він мені у тисячу сто шістдесят дев’ять гривень. Загалом же мені довелось витратитися на суму до 50 000 гривень. І це за рік з моменту мого вселення в цю квартир!», – розповідає сирота Олександр Карасьов.
Квитанції, що підтверджують витрати Олександра Карасьова
І такі витрати лягли на людину, що має вади зору, аномалії верхніх і нижніх кінцівок та діагноз ДЦП. Хлопець отримує мінімальну зарплатню та державну допомогу з інвалідності. Разом – якихось 4000 гривень на місяць. Проте селити його в такі умови можновладці просто не мали права, наголошують правознавці.
«За законом у такому помешканні має бути забезпечено водопостачання, має бути забезпечено електропостачання, має бути забезпечено водовідведення і постачання тепла. І це як мінімум!», – запевняє адвокат Вячеслав Шестіріков.
Саме так повинно бути за законом, а насправді – все геть по-іншому.
«Те житло, яке зараз є у міста, на даний момент перебуває в дуже поганому стані. Зазвичай, це якийсь аварійний фонд, або будинки, що розвалюються, або навіть будинки аварійного фонду в таких районах, куди страшно їхати», – розповідає Олександр Санжара.
Порожній житловий фонд
Муніципального житла у Дніпрі могло бути й більше за рахунок відмерлої спадщини. Проте на такі помешкання полюють заздалегідь: від робітників ЖЕКів до високопосадовців. Так, до журналістів «Народного контролю» звернулася дніпрянка Ганна Міхтунець. Жінка є співвласницею двоквартирного приватного будинку по вул. Меліоративній, 12.
Будинок №12 по вул. Меліоративній
Дім поділений на дві частини. Одна – приватна, іншу у власність міста передали ще сім років тому. З того часу квартиру так і не розподілили серед нужденних, хоча там можна було б поселити не одного, а цілих двох сиріт. Наприклад, брата та сестру. Натомість там самовільно поселилася донька співвласника будинку, якраз того, якому належить приватна частина. Те, що житло принаймні тимчасово не пустує, підтверджують співмешканці першої квартири. Домогтися законного розподілу квартири для Ганни Василівни – справа принципу, адже в жінки є син з інвалідністю. Він також за законом має право на помешкання від держави.
«Я домагаюся, щоб цю квартиру згідно з законодавством комусь розподілили. Добиваюсь цього ще з 2010 року! А зараз, вибачте, 2017 рік, і це вже непристойно довго. Чому за стільки років міська влада цю квартиру не розподілила серед нужденних?», – нарікає дніпрянка Ганна Міхтунець.
Дніпрянка Ганна Міхтунець вже 7 років бореться, аби частку будинку розподілили серед нужденних
Такий довгий термін у міській раді пояснюють тим, що не мають на руках документів, які б пояснювали, що за приміщення входять до тієї частини будинку, що є комунальною власністю та чекають роз’яснення – рішення суду. Одне точно відомо – проживати в цій половині будинку за законом ніхто не має права. Правознавці кажуть, така халатність можновладців може обернутися банальним – приміщення просто тихцем приватизують.
«Пройде 10 років, і особа, яка зараз там мешкає, зможе потім звернутися до суду і претендувати на право власності на ці квадратні метри», – запевняє адвокат Вячеслав Шестіріков.
У власність міста, як правило, відмерла спадщина не потрапляє. А якщо і дістається, то до розподілу за призначенням справа не доходить. Виходить якесь замкнене коло.
«У більшості випадків, коли місто отримує право власності на якусь квартиру, то з імовірністю 90% там вже хтось живе. Якщо хтось прописаний, то виселити у нас немає прав без надання іншого житла. Відповідно, той, хто проживає в такому помешканні має право на те, щоб його в подальшому отримати», – розповідає заступник міського голови у м. Дніпро Олександр Санжара.
Дніпровська міська рада
Минулого року міська рада розробила програму «Муніципальне житло». На її реалізацію цього року виділили 85 мільйонів гривень. Так влада міста зможе купувати належне та повністю облаштоване житло для розподілу серед нужденних згідно з принципами і черговістю. Чиновники сподіваються, протягом наступних чотирьох років черга на квартири зрушить з мертвої точки. А поки таким як Галина і Михайло залишається лише надіятися, що гроші, які виділили з бюджету, насправді, підуть на вирішення проблеми, а не в чиїсь гаманці. Журналісти «Народного контролю» будуть стежити за ситуацією.
