Згідно з результатами аукціону в системі ProZorro другий учасник аукціону львівський «Електрон» запропонував трамвайні вагони за 1 млрд 813,200 млн грн, не знижуючи ціну під час торгів. А PESA спочатку пропонувала трамваї за 1 млрд 846,416 млн грн, потім пропозицію знизила на 1000 грн від пропозиції «Електрону» та виграла тендер.

Таким чином середня вартість одного трамваю складе 45 млн 329 тис. грн, а київська влада зекономила по 25 грн на одному трамваї.

Проте в мене просте питання: а хто у нашій владі думає про національні інтереси, про підтримки українського вітчизняного виробника, про стимулювання українського бізнесу?

Ці 1, 8 млрд – це сотні робочих місць, які втратили українці, це близько 400 млн тих же податків, які втратить наш бюджет. Говорячи у своїх палких виступах про патріотизм, наша влада забуває ним керуватися, коли витрачає наші з вами гроші. Такими рішеннями вони просто вбивають бізнес в Україні.

В цю ситуацію негайно мають втрутитися прем’єр-міністр та президент України.

“Народний контроль” готовий доплатити 1000 грн різниці, аби ці гроші лишилися в Україні. Ми стоїмо на позиції розвитку національних підприємств. Я переконаний, що в теперішній економічній ситуації українська влада мусить акумулювати гроші всередині держави. Це розвиток бізнесу, збереження робочих місць та податки, які повертаються в бюджет.

Відповідний план розвитку української економіки вже має «Народний контроль», і ми подамо його вигляді законопроектів.

The post Київ зекономить АЖ 1000 гривень, придбавши трамваї у Польщі, а не у Львові, – блог Дмитра Добродомова appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

За різною інформацією понад 100 депутатів Верховної Ради та ряд міністрів мають два та більше громадянств. Це глобальна проблема, яка не вирішується владою. Позбавили мандату Артеменка і на цьому все! Відразу виникає наступне питання: а що з іншими? Чому досі не підтверджена, або ж не спростована, інформація щодо подвійного громадянства відстороненого голови ДФС Романа Насірова?

Мене вражає робота наших спецслужб та відповідних держорганів. Вони або не в змозі відслідкувати, як люди з іншим громадянством потрапляють на державні посади, або все добре знають, але покривають цих людей. Тому я звернувся і в український Мін’юст, МЗС та СБУ, аби дізнатися, чи взагалі вони проводять роботу з визначення таких осіб.

Вже декілька місяців в інформаційному просторі тема подвійного громадянства одна із найгарячіших та нам нічого невідомо, влада приховує списки політиків, які мають подвійне громадянство. Щодня ми чуємо десятки заяв щодо розслідування ситуації з подвійним громадянством депутатів, чуємо якісь цифри – та жодних фактів. Нам потрібні конкретні прізвища.

Тому «Народний контроль» ініціював такі звернення. Отримавши відповіді, ми відразу оприлюднимо списки цих політиків, аби кожен українець зміг побачити ці прізвища. Ми вимагатимемо позбавити мандату та звільнити з посади кожного, хто має подвійне громадянство.

Народний депутат України,

Секретар Комітету з питань запобігання і протидії корупції,

лідер партії “Народний контроль”

The post Подвійне громадянство: хто крім Артеменка? – блог Дмитра Добродомова appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Сьогодні відзначається Міжнародний день боротьби з корупцією. Хотів би написати, що вітаю з цим святом, але зважаючи на «результати» антикорупційної боротьби в нашій країні – якось не до святкувань.

Боротьба з корупцією має приносити два конкретних результати: посаджені корупціонери та повернуте державі вкрадене у неї майно.

Що ж ми бачимо за три роки роботи? З однієї сторони, ухвалені справді революційні закони, які дали старт для роботи НАБУ, НАЗК, Антикорупційної прокуратури, відкрили реєстри власності і показали статки чиновників завдяки впровадженню системи е-декларування.

В той же час зі всіх VIP-чиновників за минулий рік в Україні сіли в тюрму лише троє слідчих і голова сільради. Це при тому, що всім відомо про корупцію на митниці, на держпідприємствах, в Уряді та інших органах влади. Чисельні депутатські та журналістські розслідування показали, хто очолює корупцію в нашій країні. Але у підсумку маємо поодинокі відставки і жодних ув’язнень.

Із поверненням державі вкраденого майна ситуація не краща. У поточному році вдалося повернути лише 149 тисяч (!) із запланованих 7,7 млрд (!) гривень.

Що робити у цій ситуації?

Перше, є ще надія на роботу слідчих НАБУ (саме вони є ініціаторами нових розслідувань, які 2 роки гальмувалися в ГПУ).

Друге, треба посилювати кримінальну відповідальність за хабарництво на всіх рівнях (включно із запровадженням довічного ув’язнення для ТОП-корупціонерів).

Третє, щоб підозрювані хабарники не втікали за кордон, треба скасувати можливість виходу під заставу для підозрюваних у розкраданні держмайна та спійманих на хабарах чиновників.

Четверте, розглядати розслідувані НАБУ справи має новий Антикорупційний суд, який буде незаангажованим від політичного впливу.

І п’яте, те, про що ми всі говорили цього тижня, – з 2004 року більшість політиків, представлених і сьогодні у Парламенті, обіцяють скасувати недоторканність для «касти обраних». Але і донині ми маємо щоразу проходити всі кола пекла, аби дозволити слідчим розслідувати справи, де підозрюваним є хтось із депутатів.

Чи буде нинішня влада робити бодай крок, аби боротьба з корупцією відбувалась, а не імітувалась? Гадаю, за три роки ми всі побачили справжні наміри і урядовців, і коаліціантів, рішеннями котрих керує Банкова.

Тож, як і три роки тому, починати зміни ми маємо з себе. І, навіть будучи в опозиції, не втомлюватися нагадувати владі, що треба робити.

The post День боротьби з корупцією святкують… старі і нові корупціонери, – блог Дмитра Добродомова appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Довго зважувалась на цей допис. У мені, вихованки та активного учасника патріотичних організацій, а пізніше керівника управління міжнародного співробітництва муніципалітету прикордонного Луцька, відбувався конфлікт між почуттями національної гідності  та дипломатичної виваженості. Ця тонка грань між патріотизмом  та толерантністю  похитнулася.  Роздуми над цими питаннями найчастіше виникали, на жаль, спостерігаючи за українсько-польськими відносинами, конкретно за подіями в Польщі та реакцією на них в Україні. Та національні інтереси та українська гідність перемогли. Тому предметом цього допису є конкретна ситуація, що мала місце в польському сеймі під час заслуховування польського дипломата Вєслава Мазура на посаду Генерального консула Республіки Польща у Луцьку. Наше мовчання та відсутність реакції не вирішують  проблем, а навіть складають враження, що ми втратили пильність і нашу увагу вдалося приспати. Тому цілком можливо, що польське МЗС своєї позиції не змінило, а лише чекає слушного часу для втілення свого рішення.

Дружба дружбою

Після вступу Польщі до ЄС та перемоги Помаранчевої революції у 2004 році, українсько-польська дружба зміцнювалася та переходила у практичну площину. Поляки активно допомагали здійснювати економічні реформи, ділилися досвідом децентралізаційних процесів, регіонального стратегічного планування, розвивалася співпраця між освітніми та культурними закладами. Так відбувається і зараз, але це вже швидше результати довготривалої взаємовигідної співпраці окремих партнерів на локальному рівні. На державному ріні все набагато складніше, тут українсько-польські стосунки  формуються політикою національно пам’яті.  В кожного народу своя пам’ять, своя історія і своя правда. Та протиріччя у цих питаннях і дають тріщини багаторічній дружбі, які постійно поглиблюються новинами про чергові акти вандалізму над українськими пам’ятками, провокацій польських ультраправих та неоднозначну риторику політиків та дипломатів Польщі.

У листопаді групою експертів  Інституту світової політики було презентовано ґрунтовне дослідження українсько-польських стосунків «Аудит зовнішньої політики:  Україна – Польща».  Зокрема, були представлені окремі результати роботи польського Центру дослідження громадської думки (CBOS).  Соціологічні дані свідчать про значне зниження доброзичливого ставлення до українців – у січні 2015 року це було 36%, але вже у березні кількість симпатиків впала до 27%. Натомість кількість недружньо налаштованих до українців поляків зросла до 34%. Такі результати виглядають абсолютно логічними на фоні історичної політики Польщі щодо України. Раджу більш детальніше  ознайомитись з  «Аудитом зовнішньої політики:  Україна – Польща».

Для прикордонної Волині особливо важливо підтримувати та розвивати дружні стосунки з поляками, бо наслідком цієї співпраці є конкретні результати у соціально-економічному та культурному вимірі. Особливу роль у цих процесах відіграє  Генеральне консульство Республіки Польща у Луцьку. За 13 років свого існування з ініціативи консульства відбулося сотні заходів, метою яких завжди було посилення двосторонньої співпраці – бізнес-форуми, літературні та музичні проекти, кінопрезентації, художні виставки і багато іншого. Консульство є важливим партнером та порадником для органів влади,освітніх та культурних закладів, громадських організацій. Жодного разу у своїй громадській чи чиновницькій роботі, я не мала випадку щодо відсутності розуміння, підтримки чи допомоги зі сторони генерального консула чи його колег. Пригадуючи попередніх ген консулів РП у Луцьку – Войцеха Галонзку, Томаша Яніка, з особливою теплотою Беату Бживчи (пам’ятаю та свідомо не пишу про Мартінека) – варто відмітити їх високий професіоналізм, дипломатичну виваженість та чутливість у гострих питаннях, людяність та простоту у спілкуванні, в якій не було місця зверхності чи зарозумілості. Для Волині, з нашою не простою та емоційною історією, особливо важливо, щоб інтереси сусідньої Польщі у Луцьку представляла особа неконфліктна, стримана і розсудлива у своїх міркуваннях та висловлюваннях, відкрита до співпраці та діалогу.

Досвідчений дипломат чи прихований українофоб?

Говорячи про важливість українсько-польських стосунків, вважаю за потрібне виокремити дії та позицію українського суспільства та наших органів державної влади у ситуації з Вєславом Мазуром, котрий досі є Генеральним консулом Республіки Польща у Львові.

Для повноти розуміння ситуації та її аналізу нагадаю, що 21 вересня цього року під час  засідання Комісії в справах зв’язків з поляками за кордоном Сейму Республіки Польща, польські депутати розглядали та погодили кандидатуру В. Мазура на посаду Генерального консула Республіки Польща у Луцьку. Під час засідання В. Мазур заявив наступне:

«Відповідаючи на питання, що стосується Волині, скажу так, що до справи Волині, УПА і Бандери від самого початку маю однозначну думку, доказом якої є – на жаль, так склалося, і можливо це навіть трохи недипломатично – коли президент Ющенко перед завершенням своєї каденції визнав героєм Бандеру і УПА, то на питання журналіста, що я про це думаю, відповів прямо – як може бандит бути героєм. Таким чином, ці речі повинні бути названі своїми іменами, не маємо ховати голови в пісок. Вважаю, що українці ще мало обізнані з історією і їм треба показувати власне ті всі злочини, які зробили ці люди. Мені здається, що розмова, співпраця і наша відкритість призведе до того, що вони все-таки визнають і зрозуміють, що це зробили. Я також переконаний, що ми будемо продовжувати цю політику. Незалежно від різних стратегій, потрібно речі називати своїми іменами – геноцид є геноцидом».

Як українці відреагували на такі висловлювання в польському сеймі і чи можна вважати ці вислови перевищенням службових повноважень та функцій дипломата, втручанням у внутрішні справи України я спробувала проаналізувати.

На фоні загальної істерії у ЗМІ, масових коментарів у соцмережах громадських діячів та політиків, окремих позицій фракцій «Свободи» у місцевих радах варто відмітити звернення Народного депутата Олега Мусія та звернення Луцької міської ради, ініційоване «Народним контролем», до Міністра закордонних справ Павла Клімкіна щодо оцінки антиукраїнських висловлювань Генерального консула Республіки Польща у Львові  Вєслава Мазура. Зокрема у зверненнях до МЗС вимагалось вжити всіх необхідних дій пов’язаних із засудженням висловлювань, розглянути можливість оголошення Мазура «persona non grata» та відмовити в погодженні призначення генконсулом у Луцьку.

І якщо на сьогодні ще не має відповіді на звернення Луцької міської ради, то є відповідь на депутатське звернення О.Мусія. Впевнена, що вони особливою оригінальністю не будуть відрізнятися, тому коротко про суть: В. Мазур висловлює щирий жаль з приводу своїх висловлювань та, зважаючи на особисті багаторічні зусилля у розвитку українсько-польських стосунків, МЗС України розглядатиме доцільність акредитації В.Мазура Генеральним консулом РП у Луцьку, у разі надходження відповідного запиту МЗС РП. Варто відмітити, що розмову з Мазуром провів Представник МЗС у Львові. Цілком ймовірно, що вона могла відбутися у затишній кав’ярні за чашечкою львівської кави у форматі старих добрих приятелів, і аж ніяк не на килимі перед першими особами МЗС в офіційному Києві, як того вимагало суспільство.

Мабуть на думку МЗС громадськість мала охолонути до цієї теми, адже у ЗМІ рясніли коментарі українських дипломатів та представників МЗС щодо неможливості та відсутності процедури відмови в акредитації дипломата. З одним з них можна ознайомитися тут.

Наголошувалось, що МЗС перебуває в пошуках шляхів примирення і єднання у питаннях спільного історичного минулого. Та все ж, першочергове моє питання: у здійсненні міжнародної політики важливіша національна гідність чи дипломатична толерантність?

Говорячи мовою закону та права

Аналізуючи міжнародні правові документи у сфері дипломатії та українсько-польських відносин, я прийшла до висновку, що Вєслав Мазур своїми антиукраїнськими висловлюваннями порушив принципи дипломатії та, даючи оцінку подіям в Україні, втрутився у внутрішні справи нашої країни, тому повинен скласти повноваження дипломатичного представника, залишити Україну та повернутися до Польщі.

Цитуючи міжнародне право та українсько-польські договірні документи, коротко про вимоги до дипломатичного представника та можливі дії відповідальних центральних органів акредитуючої держави;

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18.04.1961, ратифікована Україною  21.03.1964  (один з основних міжнародних договорів  в області дипломатичного права, ратифікована у 190 державах) 

Ст. 3. Ч.1. Функції дипломатичного представництва полягають, зокрема:е) в заохоченні дружніх відносин між державою, яка акредитує, і державою перебування та в розвитку їх взаємовідносин…

Ст. 41. Ч.1. Без шкоди для їх (мається на увазі дипломатичних представників) привілеїв та імунітетів всі особи, що користуються такими привілеями та імунітетами, зобов’язані поважати закони і постанови держави перебування. Вони також зобов’язані не втручатися у внутрішні справи цієї держави.

Декларація про принципи та основні напрямки розвитку українсько-польських відносин від 13.10.1990

Ст. 2. …згідно з принципом самовизначення націй, український і польський  народимають невід’ємне право в умовах повної свободи визначати свій внутрішній і зовнішній політичний статус без втручання зовні здійснювати свій  політичний, економічний, соціальний та культурний розвиток.

Договір між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво від 17.09.1992

Ст.1. Сторони зобов’язуються в нових політичних умовах розвивати відносини в дусі дружби, співробітництва, взаємної поваги, взаєморозуміння, довіри і добросусідства на основі міжнародного права, в тому числі принципів суверенної рівності, незастосування сили або погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, мирного врегулювання спорів, невтручання у внутрішні справи,самовизначення народів, поваги прав людини і основних свобод, сумлінного виконання міжнародно-правових зобов’язань.

Консульська конвенція між Україною і Республікою Польщею від 08.09.1991

Ст. 3. Ч 1. Глава  консульської  установи буде допущений до виконання своїх функцій після  подання  консульського  патенту  і  отримання екзекватури від держави перебування.

Ст. 6. Держава перебування може в будь-який час, не  будучи зобов’язаною мотивувати своє рішення, повідомити акредитуючу державу дипломатичним або іншим шляхом про те, що екзекватура глави консульської установи  взята  назадабо  що  консульська посадова  особа  є  personanongrata чи будь-який інший працівник консульської установи є неприйнятним. У такому разі акредитуюча держава повинна відкликати таку особу, якщо вона вже приступила до виконання  своїх  функцій.  Якщо  акредитуюча  держава  не виконає протягом  розумного строку цього зобов’язання, то держава перебування може  відмовитися  визнавати таку особу працівником консульської установи.

Позиція без позиції

Станом на сьогодні минуло 2,5 місяці від моменту розгляду та погодження польським сеймом кандидатури Вєслава Мазура на посаду Генерального консула РП в Луцьку. Мазур досі не призначений у Луцьку, проте успішно продовжує свою кар’єру дипломата у Львові. Щодо першого, то підозрюю, що процес призначення пригальмувався через заявлену чітку позицію органу місцевого самоврядування, на території якого мав би працювати Мазур. Варто відмітити сміливість Луцької міської ради та єдність позицій політичних партій у питанні національної гідності, що не так часто буває, попри боязнь очільників міста бути незрозумілими для міжнародних партнерів та осудженими польськими колегами. Щодо другого, то проаналізовані позиція та дії МЗС, наштовхують на думки про свідому відсутність бажання втручатися у ситуацію, вважаючи це питанням локального рівня. Самоусунення МЗС України від відповідальності щонайменше дивує.

Польща першою визнала Незалежність України у далекому 1991 р. і цього року відзначається 25 років з часу встановлення українсько-польських дипломатичних стосунків. Тому 2 грудня Президент Петро Порошенко перебував з офіційним візитом у Польщі, де провів ряд зустрічей з першими особами Польської держави. «Окрема увага була приділена процесу примирення між українським та польським народами», – інформує прес-служба Президента.

Підсумовуючи, погоджусь з директоркою Інституту світової політики Альоною Гетьманчук, що відносини між Україною та Польщею перебувають в певному розгубленому стані. Певно ця розгубленість охопила і наше МЗС, яке через надмірну дипломатичну виваженість забуває про національну гідність.

P.S. Мета цієї публікації, не так засумніватися в діях українськогоМЗС, як продемонструвати українським та польським дипломатам та політикам, що такі ситуації як з В. Мазуром безслідно не минають. Українці не пробачають таких висловлювань. Нашу увагу до польських діячів не вдасться приспати. Ми відверто говоримо, що не згодні з перебуванням дипломата Мазура в Україні. Тому у разі повторення ситуації чи навіть сміливості призначення Мазура Генконсулом у Луцьку, громадськість чинитиме опір та рішуче діятиме, вимагаючи в МЗС України згадати про національну гідність та слідувати вимогам дипломатичних норм.

The post Тест на гідність: чи може Вєслав Мазур бути генконсулом ? – блог Тетяни Лишневець appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Чергова шкільна несправедливість мене надто сильно зачепила, а через те, що ключі залишила вдома, не можу, як зазвичай, заритися з головою під ковдру. Повз мене проходять сусіди. Одні співчутливо усміхаються, інші не звертають уваги, бо заклопотані власними проблемами. Але вона є.

Сусідка, яка не може залишити жодну подію поза своєю увагою. Скільки себе пам’ятаю, «Матвеевна» була недовірливою бабкою, яка все мусила контролювати, хвилини не прожила б, щоб не роздати усім порад.

Здається, без її втручання ніхто з нашого під’їзду не ходив би до школи і на роботу, не виходив би заміж і не одружувався, не їхав би на відпочинок і, звичайно, забував би про надважливі українські свята на кшталт 23 лютого чи 9 травня. Вона людина, на совість якої я тоді сміливо вішала розстріл мого прадіда через його вигадану колаборацію з німцями, «нквдешниця», яка все своє життя лише збирає свідчення і, схоже на те, що має на кожного справу.

Саме вона поспішає надати мені невідкладну допомогу у вигляді поради. І, знаєте, що вона мені каже: «Да, єсли бы у меня были штани з такими дырками – я бы тоже рыдала»…

Мені 18. Я приїхала додому на вихідні. Захоплено розповідаю шкільній подрузі про Могилянку, де я навчаюся, про революцію, яку ми розпочали. Довго ми гуляємо щасливі. Мріємо про те, що змінимо владу, станемо частиною Європи… На тій же лавочці, що і я колись, сидить дівчинка. У неї жахливо пофарбоване волосся, брудні черевики і заплакані очі. З великими навушниками вона активно набирає якісь смски. Я не розумію чому, але ми з подругою вирішуємо, що її кинув хлопець, і мала занадто усім тим переймається. Ми трохи з цього сміємось і продовжуємо наші домисли. Нам здається, що вона втекла з дому, і такі як ця дівчина часто ріжуть вени через нещасливе кохання. А взагалі, їй треба частіше дивитися на себе в дзеркало, бо бувши її хлопцем, я б теж втекла.

Я трохи не вимовляю: «Да, єсли бы у меня были такие синие волосы – я бы тоже рыдала»… І з почуттям власної вищості прощаюся з подругою і йду додому. Коли проходжу позаду цієї дівчинки, погляд інстинктивно падає на екран її мобільного. І тут я бачу причину її сліз. Сідаю на східці під’їзду, і мені так гидко від себе. Вона схилилася над відео з Майдану – з’явилися перші жертви. Мені стає страшно від себе.

Все життя я зневажала стереотипне бачення своєї старої сусідки, яка була типовим продуктом радянської дійсності.

 «Тільки я знаю що робиться, тільки я знаю, як робити правильно»… Коли? Навіщо? А головне – як? Як «совок» проникає у мою підсвідомість? Я не хочу бути такою.

І поки «дорослі» вирішуюсь складні питання декомунізації в моїй країні. Поки вони про щось сперечаються та називають це «неоднозначним», особисто мені, ровесниці незалежної України, хочеться кричати: «Матвеевна, ДАЙ МЕНІ СПОКІЙ!».

Та вона вже давно недочуває.

The post «Оставь меня, Матвеевна!» – блог Юлії Мисик appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Адреса приймальні – просп. Червоної Калини, 66 (приміщення Сихівської районної державної адміністрації, 1 поверх).

The post Сьогодні, 28 листопада, у Львові о 14:00 лідер «Народного контролю», секретар Антикорупційного комітету ВРУ Дмитро Добродомов проведе особистий прийом громадян appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Бійці АТО не можуть дочекатися обіцяних квартир від Міноборони, в той час, як високопосадовці встигли забезпечити помешканням і себе, і свою рідню.

Нагадаю, історія розпочалася ще в жовтні, коли на засіданні нашого Антикорупційного комітету, виявлені порушення були озвучені Рахунковою палатою. ЇЇ звіт засвідчив, що у Міноборони ще від часів Януковича працюють корупційні схеми, за якими генерали отримують по кілька квартир в елітних житлових комплексах.

Хочу зазначити, що у 2015 році було виділено безпрецедентний мільярд гривень на закупівлю житла для військовослужбовців, а це більш як 4300 квартир на первинному і вторинному ринках. Однак із виділених коштів і досі не освоєні понад 160 мільйонів! Нагадаю, що до закриття бюджетного року залишаються лічені дні, підозрюю, що це зроблено не випадково, а щоб за схемами, що діяли у часи Януковича, – тишком-нишком розподілити ці кошти між “своїми”.

Звіти Рахункової палати просто шокують. Основними порушеннями, що були виявлені, а це і придбання не готового до експлуатації житла, і підробка договорів, і підписання фіктивних актів про отримання житла, і незабезпечення своєчасного розподілу житла для військовослужбовців, які його потребують, що призвело до збитків у сумі 117,7 млн. гривень.

Є факти коли в окремих областях, зокрема Львівській, купувалися квартири за цінами, вищими ринкових майже удвічі. Натомість з іншими підрядниками, які будували житло за цінами нижче ринкових досі не проведений розрахунок.

У цій справі є ще й інший аспект. Відомо, що тендер на закупівлю житла для військових на загальну суму майже 1 млрд. грн. проводився, в кращих традиціях, за зачиненими дверима.

Що ж до фактів отримання генералами кількох квартир в елітних житлових комплексах Києва та Одеси, то вони взагалі перейшли будь-які межі цинізму. Мова йде про 3-4 кімнатні квартири площею від 100 до 180 квадратних метрів. Деякі генерали таку оборудку прокручували тричі.

Відомі і прізвища цих сумнозвісних генералів: генерал-полковник Педченко Г.М. (отримав 4-кімнатну квартиру в елітному комплексі в Одесі, переписав її на доньку. Сам переїхав до Києва і отримав нову квартиру вже у столиці), генерал-майор Оніфрийчук П.В. (має 4-кімнатну квартиру, плюс забезпечив житлом двох синів), полковник Євсєгнєєв В.М. (який розподіляв квартири для бійців – вже має три квартири). На жаль, цей список набагато довший.

До речі, зазначу, що теж саме відбувається і зі статусом учасника бойових дій, який передусім отримують генерали, які їздили в зону АТО у триденні відрядження, а не бійці, які справді брали участь у бойових діях.

Показово, що Генеральна прокуратура упродовж місяця так і не відреагувала на факти, озвучені Рахунковою палатою. Немає реакції і на відповідне звернення від Антикорупційного комітету.

Досі за ці злочини ніхто не притягнутий до відповідальності. Військовий бюджет і далі ганебно грабують.

Відтак, у відповідь на бездіяльність ГПУ представники міжфракційного об’єднання “Народний контроль” скерували звернення вже у новостворене Національне антикорупційне бюро із вимогою розслідувати корупційні схеми із житлом у Міноборони.

Вважаю, що на час розслідування генерали, що кришують ці схеми, мають щонайменше бути відсторонені від посад. Сьогодні вже є питанням честі довести цю справу до кінця, і оскільки ГПУ і досі не спромоглася передати до суду жодну справу, що фігурує в звіті Рахункової палати. Депутати “Народного контролю” звертаються і до новообраного Антикорупційного прокурора забезпечити належне розслідування озвучених фактів зловживань.

Ми ж зобов’язуємося забезпечити депутатський контроль задля об’єктивного розслідування, а також закликаємо громадськість та журналістів не дати представникам правоохоронних органів і чиновникам Міноборони замовчати ці справи.

Народний депутат України,

Дмитро Добродомов

 «Українська правда»

The post Тоді, як військові роками чекають на житло, генерали отримують по кілька розкішних квартир appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Нещодавно мені потрапили до рук деякі документи по зловживаннях в одному з найбільших лісгоспів області – Маневицькому. Так, саме в тому, де найбільші проблеми незаконного видобутку бурштину.

Мабуть,  саме для боротьби проти стареталів, порушуючи накази Держлісагенства, на початку 2015 року директор лісництва Володимир Радіон придбав у ТзОВ «БОГДАН-АВТО Луцьк» легковий автомобіль Hyundai Elantra за 503 563 тис. грн. та систему відеоспостереження за лісовими масивами за 80 323 тис. грн.

Також за два останніх роки здійснено порушення в закупівлях основних засобів по ДП Маневицький лісгосп. Ряд яких закуплялося у фіктивних фірмах, які мають належність до колишнього одіозного головного лісівника області Колісника, наприклад ТзОВ «Арзу».

Загалом у 2014 році було витрачено на закупівлі 2 682 516 грн., а вже за січень-серпень 2015 аж 5 256 630 грн.

І це в час війни!

Ще Радіон В. був на останніх місцевих виборах кандидатом в депутати Волинської обласної ради від БПП, правда не пройшов. Якось думки наштовхується, що не збіг обставин була купівля авто бізнес-класу в корпорації Богдан.

А де ж реакція тимчасово-виконуючого обов’язки керівника обласного управління лісового господарства Олександра Кватирка? Який обіцяв зміни в лісовій галузі області.

Чи може то певний «договорняк» із маневицьким лісником Радіоном? Як по-іншому розуміти відсутність реакції на ці зловживання? Чи може так його боїтесь?

У будь-якому випадку цю інформацію буду подавати до правоохоронних органів!

Детальніша інформація в додатках.

The post Кому війна, а кому автівки за державний кошт. Зловживання у Маневицькому лісгоспі appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Новообрана голова Теофіпольської селищної ради, що на Хмельниччині, Валентина Губіна ще не встигла приступити до своїх нових обов’язків, а вже потрапила у поле зору громадських активістів та… правоохоронних органів. Як свідчать громадські активісти, колишня секретар селищної ради, яка на цьогорічних місцевих виборах дістала перемогу при обранні голови селищної ради, уже встигла привласнити собі квартиру. І це тоді, коли ще не мала повноти влади, а була усього лише секретарем. Утім, вже й тоді пані Губіна вважала, мабуть, що вона – усьому голова, тож і виконком селищної ради може замість голови скликати, і рішення підписувати…

Уся історія закрутилася ще минулого року. У той час, коли Теофіпольський селищний голова Сергій Мельник пішов у відпустку, секретар селищної ради Валентина Губіна скликала засідання виконкому. Чому вона, а не заступник селищного голови, який за законом мав би виконувати обов’язки селищного голови щодо питань діяльності виконкому – незрозуміло, але факт залишається фактом. Протокол засідання виконкому Теофіпольської селищної ради від 9 жовтня 2014 року свідчить, що секретар Теофіпольської селищної ради Валентина Губіна у той день була і головою, і секретарем засідання виконкому. Таким чином чиновниця сама виносила рішення на виконком, сама їх і підписувала. І сама ж собі квартиру «подарувала». Хоча й обставила це все ніби й законно, та не без артистизму – мовляв, і я не я, і вина не моя…

На засіданні виконкому 9 жовтня минулого року при розгляді питання щодо звернень громадян Валентина Губіна запропонувала членам виконкому розглянути її власне звернення. Мовляв, вона з 2004 року проживає у селищі Теофіполь разом із сином у найманій оселі, адже власного житла не має, ба більше – у селищі не зареєстрована, а тому не може навіть стати на квартирну чергу. Ні, чиновниця не просила дати їй житло, з яким у селищі складно. Вона просто просила дозволити виділити їй житлову площу у будинку, який давно визнали ветхим. Не для проживання, а для того, аби там можна було хоча б зареєструватися.  Здавалося б, ну яка ж тут вигода? Адже будинок на вулиці Небесної Сотні (колишній Леніна), 13 і справді настільки піддався руйнуванню часом, що жити там стало небезпечно ще на початку 90-х років минулого століття. Щодо цього навіть є висновки спеціальної комісії від 1989 року, які свідчать, що будинок перестав відповідати своєму цільовому призначенню. Тому члени комісії пропонували  його знести, а на тому місці збудувати об’єкт соціально-культурного призначення згідно Генплану. Утім, потім настали часи перебудови, розпаду та реформування, і будинок так і залишився стояти. Чому ж саме цей будинок так зацікавив селищну високопосадовицю?

Повірте, чиновниця добре знала, що і для чого вона робить. Виконуючи не свої обов’язки під час головування на виконкомі, а потім – одноосібно складаючи та підписуючи рішення виконкому, у якому вже ідеться про виділення їй квартири у будинку на вулиці Небесної Сотні, 13, пані Губіна практично підробила документи та отримала квартиру, нехай і не зовсім у жилому домі. Хоча люди у ньому й досі живуть, щоправда, без реєстрації та будь-яких документів, на відміну від чиновниці, яка хоч там і не живе, але документи на квартиру фактично  має. Нехай і, як стверджують теофіпольські активісти, підроблені. Звісно, гра із законом, яку затіяла нинішня переможниця виборів Теофіпольського селищного голови, вартувала свічок…

Уже буквально через півроку Теофіпольська селищна рада приймає рішення, яке ініціює усе та ж сама секретар селищної ради Валентина Губіна. 8 квітня 2015 року депутати селищної ради вирішують повернути ветхий будинок, списаний з рахунків ще у 1989 році, до житлового фонду соціального призначення, та виділити на виготовлення проектно-кошторисної документації капітального ремонту будівлі 25 тисяч гривень. Теофіпольські активісти не сумніваються, що тепер, при новому селищному голові, яким може стати Валентина Губіна, яка виграла вибори, колись ветхий будинок стане абсолютно придатним для проживання. Адже немає навіть сумнівів, що новий селищний голова знайде у селищному бюджеті кошти задля того, аби його відремонтувати. Для себе… Це ж набагато вигідніше, аніж купувати чи будувати житло зі своєї кишені. Навіщо, коли є селищна казна, з якої можна виділяти кошти на ремонт власної оселі. До того ж завжди прикриваючись та навіть вихваляючись тим, що за керівництва селищного голови у Теофіполі відбувається реконструкція будівлі під соціальне житло.

Та й навіть, якщо на реконструкцію будинку грошей постійно не вистачатиме, і його ремонт розтягнеться на довгі роки (що дуже ймовірно, ще й постійно можна буде на цьому «відмивати» гроші), пані Губіна і тут може залишитися у виграші. Бо як тільки селищна рада почне ремонтувати чи бодай просто імітувати ремонтні роботи у будинку, людей, які там живуть, доведеться обов’язково відселити. А оскільки пані Губіна єдина (!!!) на сьогодні має документи на квартиру у будинку на вулиці Неьесної сотні, 13, то й відселять з будинку з наданням іншого житла лише її саму. Інших людей, які там живуть, викинуть просто на вулицю, адже за документами вони там квартир не мають.

Здавалося б, уся схема досить прозора та зрозуміла. Але то тільки для громадських активістів. Правоохоронці ж, до яких із заявою про вчинення злочину, передбаченого законом щодо підробки документів та перевищення свого службового становища Валентиною Губіною, звернулися активісти, порушення намагаються не побачити. І слідчі, і прокурор Теофіпольського району, кажуть активісти, свідомо намагаються затягнути справу та перевести її у зовсім інше русло. Бо ж високопосадовці у нас, як і за радянських часів, досі – священні корови, яких чіпати не можна. Тим паче, що і прокуратурі у відбудованому 10-квартирному будинку теж може перепасти кілька квартир, бо саме прокурори та судді, за законом, мають право на першочергове отримання соціального житла. То ж навіщо тим, хто нині має оберігати закон, позбавляти себе щасливого майбутнього, якщо можна справу не розслідувати, просто імітуючи діяльність.

Але ще більше у позитивному для себе результаті розслідування цієї справи зацікавлена сама Валентина Губіна. Чиновниці й справді є що втрачати. Окрім омріяної квартири, жінка, якщо її вина буде доведена у суді, може втратити й посаду, яку вона виборола на виборах селищного голови. Адже за законом, засуджені за статтями про підробку документів і перевищення службового становища, не мають права обіймати керівні посади в жодних органах. Тому й не дивно, що зараз Валентина Губіна докладає максимум зусиль, аби уникнути покарання. Навіть узяла адвоката, який за дивним збігом обставин, є рідним батьком прокурора, який веде цю резонансну для Теофіполя справу. Тому недарма теофіпольські активісти дуже занепокоєні. Вони не вірять у чесне та безпринципне розслідування викладених у своїй заяві фактів, а тим паче – у прозоре та справедливе правосуддя.

P.S. «Громадський рух «Народний контроль» звернувся до Генерального прокурора України з проханням забезпечити неупереджене, справедливе та прозоре розслідування кримінального провадження, порушеного правоохоронцями Теофіпольського району Хмельницької області за вищевикладеними фактами.

The post Як новообраний Теофіпольський селищний голова встигла «підмутити» собі квартиру appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Для молодої команди з волинського осередку «Громадського руху «Народний контроль» це були перші вибори. І ми пройшли цей період чесно та гідно.

1. Не зрадили своїм принципам задекларованим на Майдані. Ми і далі виступаємо за оновлення влади, за люстрацію посадовців і політиків, які творили беззаконня при Януковичу і які і далі тримаються за свої посади. Ми не пішли на компроміси і щодо діяльності післямайданівської влади, адже вимагали: публічних конкурсів при призначенні високопосадовців, відкритості при прийнятті важливих рішень, реальних механізмів залучення активних громадян до прийняття рішень на місцях. Саме тому наші вимоги до чиновників та політиків усіх рівнів були і є однаковими: працювати слід для людей, а не для власних кишень. На жаль, чимало наших колишніх побратимів періоду майданівських подій відійшли від цих позицій і сьогодні пішли на союз із колишніми опонентами.
2. Сформували команду однодумців. Ще після Майдану ми задекларували, що будемо і надалі працювати пліч-о-пліч, щоб міняти нашу країну, і дотрималися цієї обіцянки об’єднавши свої зусилля на платформі «Громадського руху «Народний контроль». Ми не піддалися на «солодкі обіцянки» і не пішли на союз із парламентськими партіями, ми не повірили заявам місцевої влади про «життя по-новому», ми не піддалися на провокації та брехню щодо наших колег. Ми не пішли у списки випадкових людей, які зібрались разом лише для участі у виборах, як це було у більшості партій., а сформували свою команду однодумців, яка з гідністю пройшла різноманітні випробування. Це люди перевірені і часом, і різними життєвими подіями, як то Майдан, війна, вибори. Це люди дії, між якими є довіра та взаєморозуміння.
3. Показали нову якість громадсько-політичної діяльності. На прикладі громадської приймальні «Народного контролю», поєднавши зусилля громадських активістів та журналістів, ми довели, що місцева політика може бути іншою, ніж всі звикли. Що це не пусті балачки та обіцянки, а реальна діяльність спрямована на захист інтересів наших громадян. Так, через громадський контроль за діями чиновників та комунальників, використання механізму запитів та звернень, проведення акцій «прямої дії», випуск телевізійної програми на місцевих телеканалах ми змогли напрацювати механізм реального вирішення проблем, з якими щодня стикаються прості люди. І постійний потік людей у нашій громадській приймальні підтверджує правоту вибраного нами способу діяльності.
4. Отримали заслужену підтримку людей. Взявши участь у виборах до органів місцевого самоврядування ми запропонували волинським виборцям альтернативу «старим пискам у партійних списках». І якби не маніпуляції парламентських партій із виборчим законом (в якому збільшили виборчий бар’єр з 3% до 5%), то наша команда мала б представництво у п’яти місцевих радах Волині, адже ми отримали понад 3% голосів у місті Ковелі, Луцькому, Ківерцівському та Іваничівському районах. Крім того, нова виборча система суттєво ускладнила участь у виборах для нових політичних сил, зокрема і нашої партії. Та попри ці всі обставини ми здобули 6,65% голосів виборців на виборах до Луцької міської ради, що в підсумку дозволило трьом нашим колегам стати депутатами.На фоні низьких результатів парламентських партій показники нашої політичної сили виглядають неймовірним успіхом.Крім того, наш кандидат на посаду Луцького міського голови Павло Данильчук здобув четверте місце серед 12 претендентів. А наш майданівський побратим Олександр Гуч був обраний сільським головою у рідному селі – Дерно. Ці результати демонструють бажання людей бачити у владі політиків нової якості, і ці політики не підведуть.

Тепер перед командою «Громадського руху «Народний контроль» на Волині стоять ще додаткові завдання: відповідально виконувати обов’язки депутатів та голів громад і продемонструвати результативну діяльність у місцевих радах області. Для цього нам буде потрібна підтримка всього громадянського суспільства, інтереси якого наші депутати готові представляти у місцевих органах влади. Разом зробимо більше!

The post «Народний контроль» на Волині: післявиборчі оцінки appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.