У радянські часи на Хмельниччині було 90 ядерних ракет і 9 командних пунктів. Із будь-якого з них можна було розпочати третю світову війну. Та після оголошення незалежності Україна добровільно відмовляється від свого ядерного потенціалу. В країні починається операція повного роззброєння під керівництвом американців.

Павло Борзаков був головним інженером в ракетних військах. Свою службу згадує охоче. Ветеран розповідає, штольні для ракет будували так, аби  ті витримували ядерний вибух. Після роззброєння, впевнений ветеран, залишки військових комплексів могли б знадобитись в цивільній промисловості або у сільському господарстві.

У середині 90-х гарний господар цим спорудам так і не знайшовся. Тож там,  де колись були секретні бази, нині поля та ліси. Процесом роззброєння керували американці, головне завдання іноземців було знищити ядерну зброю. Тож ракети, паливо та обладнання вивозили за межі області. Господарські будівлі військових частин, як правило, розбирали до останньої цеглинки. А ось командні пункти та ракетні шахти рекультивовували.

На практиці це виглядало так: дві 40 метрові шахти підривали. Рештки металу і бетону закидали на глибину. А зверху закладали 10 метрів землі, засіювали траву та висаджували ліси.

Тож на дні цих штолень лишились сотні тон дорогої високолегованої сталі.

ЦИТАТА-ДОВІДКА: Легована сталь – сплав заліза з вуглецем, який має у своєму складі спеціальні елементи, що впливають на головні механічні або фізичні властивості металу. Головна мета легування — підвищення міцності. Легуючі елементи можуть підвищувати стійкість проти корозії, теплостійкість, жаростійкість, жароміцність тощо.

П’ять років тому Хмельниччину почало лихоманити – на Ярмолинеччині одну за одною розкопують штольні ядерних ракет. Перший тривожний дзвінок надійшов із Савинець. Громада не пустила чорних копачів. Проте супротив селян у тодішній міліції не підтримують. Мовляв, немає складу злочину.

Вже за рік місцеві активісти скликають і правоохоронців, і журналістів до заповідного урочища Березина. Там невідомі вже встигли дістатись до металічного стакану шахти.

Розкопана шахта в урочищі Березина

Після революції гідності епопея із розконсервацію стратегічних об’єктів продовжується. Невідомі розкривають штольню вже у Жилинцях.

Розкопана шахта на околицях с. Жилинці

Котлован на околиці поля з’явився після невідомих копачів. За підрахунками місцевих, лише в одній шахті металобрухту на три мільйони гривень. І знову правоохоронці не помічають і не  затримують зловмисників. Або не хочуть помічати. У Ярмолинецькому відділенні поліції знизують плечима, мовляв, робили, що могли, от тільки наткнулись на юридичну колізію – земля виявилась нічия і метал в ній теж.

«Колишня ракетна шахта нікому не належить. Міністерство оборони офіційно повідомило, що ділянка їм не належить, і те, що знаходиться на цій ділянці теж їм не належить. В зв’язку з цим провадження було закрито», – пояснив заступник начальника Ярмолинецького відділу поліції Сергій Івашко.

Однак шахту після втручання журналістів та обласної влади все-таки засипали. Минуло півроку і знову відкрили штольню, але у сусідній Вихилівці.

Штольня у Вихилівці

Ця історія могла б завершитись так само, як всі попередні, – відсутністю складу злочину  та 10-метровою ямою посеред лісу. Якби не кілька дивних збігів. Ще у  1998 на території колишньої ракетної частини прописується Хмельницький обласний центр ресоалізації наркозалежної молоді «Вікторія». У казарми заїжджають соцпрацівники зі своїми підопічним. Кажуть, що заселились сюди відразу після військових.

Центр реасолізації наркозалежної молоді

Відтоді і займає соцустанова виділену їм територію. Але до скарбів, залишених ракетниками, самі добратися не намагаються. У всякому випадку відкрито. Аж раптом у березні цього року центр начебто укладає договір із ТОВ «Металсервіс» на розчищення території від будівельного сміття.

«Реабілітаційний центр заключив з нами договір про засипання земельних ділянок, які були викопані, і якщо там є металобрухт, ми його забираємо, офіційно платимо гроші на рахунок центру за цей металобрухт», – коментує керівник майданчика ТОВ «Металсервіс»  Олександр Черняєв.

Звідки на території центру мало би взятися якесь будівельне чи металеве сміття, не пояснюють. Чому наймають таке собі  ТОВ «Металсервіс» начебто для рекультивації землі під пасовище, якщо фірма має інше профільне призначення?

Не лише на майбутньому пасовищі з’явились ями завглибшки кілька метрів. Весь лісок всіяний цими кількаметровими траншеями – хтось довго шукав ракетну штольню. Коли саме з’явилась розрита шахта, ані представники ТОВ «Металсервісу», ані директор центру навіть не здогадуються.

Перекопаний ліс

«Я до тієї ракетної штольні нічого не маю. То навіть не на моїй території. Я можу говорити лише за роботи на моїй території», – коментує появу 10-метрової ями директор Хмельницького обласного центру ресоалізації наркозалежної молоді «Вікторія» Анатолій Федорук.

«Ми бачили, що там розкопано, але це було зроблено до нас, я запропонував громаді спільним коштом засипати цю яму», – розповідає керівник майданчика ТОВ «Металсервіс» Олександр Черняєв.

А ось тутешні мешканці знають усе! Кажуть, шахту розрили ще 19 березня. Саме тоді вперше приїхала поліція, яка у діях невідомих осіб порушень не побачила.

Розкопування шахти невідомими

Перекопаний ліс, знищені дерева, ями завглибшки 10 метрів – ось і все, що лишають по собі чорні копачі металу.

За роз’ясненнями журналісти «Народного контролю» завітали до керівництва ТОВ «Металсервіс». Директор каже, договору в очі не бачив, на фірмі угоди не має, а працівники начебто навіть не приступали до роботи. Копали і орали, мовляв, чужі.

ТОВ «Металсервіс»

«Ми зараз на території центру нічого не робимо і не починали робити. Угоди поки в нас ще немає, наш екземпляр лишився у другої сторони», – пояснює директор ТОВ «Металсервіс» Віталій Венедіктов.

Після розголосу на шахту приїхав голова обласної адміністрації. Обласна влада створила комісію, яка і має перевірити, хто ж насправді вирішив підзаробити на рештках ракетної частини.

Візит керівництва перевернув усе з ніг на голову. Тепер ТОВ «Металсервіс», який пропонував мешканцям за окрему плату засипати штольню, погоджується ліквідувати розкопки вже власним коштом.

ТОВ «Металсервіс» належить родині депутата Хмельницької міської ради трьох скликань Сергію Болотнікову. Сергій Петрович – член земельної комісії, екс-батьківщинець, нині представляє в раді інтереси політичної сили «За конкретні справи». У минулорічній декларації депутат вказує, що його зарплатня лише дві з половиною тисячі гривень. Сто тисяч доларів позичив, а під подушкою у нього готівкою майже три мільйони гривень, а саме – 38 тисяч євро, 475 тисяч гривень і 45 тисяч доларів. Автівка записана на дружину. Нерухомості у нього немає, проживає депутат-безхатько безкоштовно в квартирі директора  ТОВ «Металсервіс», пана Віталія Венедіктова.

Зустрітись із депутатом нам не вдалось. На прийомі громадян він не з’явився.

Тим часом під тиском громадськості правоохоронці таки відкривають кримінальне проваджень.

Фахівці переконують, довести справу до суду буде вкрай важко. Законодавство України містить так звану норму добросовісного набувача. Тобто, якщо хтось знайшов нічию річ, вона автоматично стає його власністю.

«Фактична невизначеність статусу таких шахт як об’єктів правовідносин,  дії оборонного відомства в минулому, що свідчать про відмову від шахт, дають таким копачам можливість уникнути жодної відповідальності, адже чинне законодавство дозволяє кожний відрізаний «шматочок» взагалі кваліфікувати як рухоме майно, а, отже, вільно заволодіти ним. Та і земельне законодавство захищає права землевласника не на будь-які об’єкти під поверхнею земельної ділянки. Водночас кожний такий випадок необхідно перевіряти на предмет відповідності такої діяльності цільовому призначенню земельної ділянки та наявності шкоди, завданої зняттям відповідних ґрунтових шарів», – пояснює юрист Роман Черняк.

Тож чи притягнуть до відповідальності копачів, дізнаємось вже згодом. Втім, такий прецедент міг би спонукати чиновників нарешті проявити господарність та скористатися цінними об’єктами не на шкоду, а в інтересах громади. Адже ракетні шахти могли би збагатити місцевий бюджет на сотні тисяч гривень.

The post Радянська спадщина: хто наживається на рештках холодної війни appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Фарний костел

Палац Сангушка

В Ізяславі цілі архітектурні комплекси заростають, вигорають та знищуються. Нині літня резиденція палацу Сангушка, точніше його залишків, – це смітник, який через байдужість влади може просто зруйнуватись. Склепіння кафедрального костелу Іоана Хрестителя – це фактично бомба сповільненої дії. Якщо негайно не законсервувати пам’ятку, вона просто завалиться.

Громадська організація «Заслав’є» займається порятунком історичної спадщини. Два роки тому волонтери  беруться розчищати кафедральний костел ім. Іоана Хрестителя. За кілька перших толок вдалось вичистити пам’ятку від побутового сміття та розчистити прохід до неї.

Толока на Фарного костелу

Одного разу прибирали в палаці Сангушка навіть студенти хмельницьких вишів. Загалом за два роки місцева влада виділила на історичні пам’ятки лише 12 160 грн. А саме на роботу трактора під час вивозу сміття з Фарного костелу.

Ще в 2012 в Ізяславі задумують зберегти рештки унікальних архітектурних пам’яток і зробити заповідник. Архітектурний заповідник в межах міста – це не просто музей, а це структура, головною метою якої є збереження, вивчення та відновлення історичних пам’яток. Та, як годиться, ідею знищують бюрократи.

Для створення заповідника просто необхідно розробити історико-архітектурний план – науково-проектна документація, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць та в якій відображається інформація про нерухомі об’єкти культурної спадщини населеного пункту, пов’язану з ними історичну забудову.  Так ось цей план загубився на довгих два роки: спочатку застрягає в проектному інституті, потім в Мінрегіонбуді. Врешті проект відхилили: головна причина – відсутність генерального плану Ізяслава. Ось таке замкнене коло виходить: без опорного плану не можливо зробити генеральний план міста, а ось опорний план не затверджують через відсутність генерального плану.

Тим часом пам’ятки архітектури національного значення міська рада Ізяслава взяла на позабалансовий облік.

«Міська рада взяла ці пам’ятки на позабалансовий облік, але без вартості. Ми місто районного значення, і наш бюджет обмежений, район дотаційний, ледь вистачає коштів, щоб оплатити захищенні статті бюджету, а це зарплати бюджетникам. Тому зараз у нас просто немає змоги вкладати кошти у відновлення цих пам’яток», – пояснює заступник міського голови Ізяслава Людмила Калитюк.

На початку року Ізяславська районна рада голосує за створення «Музею просто неба», до якого мають перемістити пам’ятки часів СРСР. З районного бюджету виділяють 100 тисяч гривень. Думки депутатів розділяються. Хтось ідею підтримує.

«Це питання було включено в пакет змін до бюджету 2017 року. І тому депутати проголосували пакетно за це рішення. Не проголосувати означало, позбавити необхідного фінансування інші об’єкти», – пояснює депутат Ізяславської районної ради Анатолій Ліщук.

Інші депутати, які не підтримали, вважають, що таке рішення не на часі, адже сьогодні 100 тисяч гривень можна було скерувати на очищення водогонів чи криниць у селах.

Втім у посткомуністичних країнах так званні музеї окупації часто включені до сучасних туристичних маршрутів. Угорщина, Чехія, Болгарія, Латвія, Грузія,– усюди є музеї комуністичної окупації. Їхні експозиції  не викреслюють десятки років із життя країни, там демонструють темну сторону радянської влади.

Безумовно, ідея такого парку має право на життя. Але в інших країнах зберігають не лише радянську символіку, там першочергово дбають про національну історію. Зібрати усі разом численні копії вождя вирішила директор районного краєзнавчого музею Людмила Левицька.

«Ми поділимо наш музей на кілька блоків, один з яких – це радянське сільське господарство. У нас зберігся трактор ще тих часів. Безумовно, ми перемістимо сюди танк з центральної частини Ізяслава. Ну, і пам’ятники радянським політичним діячам теж матимуть окремий майданчик. Усі ці експонати не просто будуть тут зберігатись, експозиція буде розроблена так, аби наочно можна було продемонструвати кількість репресованих радянськими діячами українців, і зокрема, мешканців нашого району», – тлумачить ідею директор історико-краєзнавчого Ізяславського районного музею Людмила Левицька.

Думки містян, як і депутатів, теж діаметрально протилежні: одні – за, інші – проти такого музею. Хоча всі кажуть, гроші можна було б витратити раціональніше. За 100 тисяч можна залатати кілька кілометрів дороги чи облаштувати щонайменше 5 дитмайданчиків. З музеєм радянської спадщини ж настільки поспішали, що навіть забули отримати від міста дозволи на земельну ділянку та переміщення з місця на місце танку.

«Це питання було включено в перелік. Кошти район вже заклав. Тим часом міська рада земельну ділянку нам не виділила. А минулого року у липні взагалі заборонила переносити танк з місця на місце», – коментує депутат Ізяславської районної ради Андрій Лісовський.

Україна багата на історичні пам’ятки, не бракує їх і на Хмельниччині. Щоправда, де знайти гроші на реставрацію древніх будівель, не знає ніхто. Навіть якби 100 тисяч пішли на відновлення палацу Сангушка та фарного костелу, це мізер. Все через те, що за часи незалежності культура в Україні фінансувалась за залишковим принципом. Цього року виділили 4 мільярди гривень, це вдвічі більше, ніж торік. Та з урахуванням інфляції, збільшення мінімальної заробітної плати, миттєвого розвитку чи масового відновлення занедбаної спадщини у цьому році не відбудеться.

The post Сто тисяч на Леніна: хто переможе: архітектура XVI ст. чи більшовицька спадщина? appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Сорок кілометрів від Хмельницького. Соколівська школа-інтернат для дітей із вадами розвитку. Тут виховують 63 дитини. Пані Валентина працює тут кухарем. 5 разів на день вона готує для малечі на встановлених електричних плитах. Жінка каже, через перебої зі світлом доводиться готувати заздалегідь,  аби не залишити дітей голодними.

Через проблеми з електропостачанням попередній директор придбав для інтернату генератор за 80 тисяч гривень потужністю на дев’ять кіловат. От тільки привезли зовсім не той пристрій, а удвічі дешевший. Олена Лесько, яка нині очолює навчальний заклад, зізнається, зраділи і такому, адже головне, щоб можна було забезпечити інтернат електроенергією.

«Генератор замовив ще попередній керівник. Я приступила до роботи в кінці 2014 року, генератор нам прибув аж влітку, мене навіть не було в школі,коли його привезли. Завгосп прийняв, встановив, ми не дивились ні на фірму, ні на марку, головне, що він трьохфазний», – розповіла директор Соколівської школи-інтернату Олена Лесько.

У договорі точна марка генератору не вказана. Тому виявити обман  вдається не відразу. Про махінацію директорка дізнається від поліції, куди її викликають, уже розслідуючи дану справу.

«Я, коли побачила вартість цього генератора, то думала, що приїде така потужна величезна машина.. Зараз техніка йде вперед, тому я подивилась, значить такий, який він є, таким мав би бути. Я покладалась на керівництво центру забезпечення закладів освіти, а в результаті виявилось, що ціна не співпадає ні з якістю, ні з тим товаром, який нам привезли», – розповіла директор Соколівської школи-інтернату Олена Лесько.

Генератор, який встановили у школі-інтернаті

Втім, покладатися на керівництво  забезпечення закладів освіти – справа не надійна. Схожий випадок трапився і в Солобківецькому навчально-реабілітаційному центрі. Тут виховують та навчають понад сотню дітей із вадами розвитку. Сюди також за бюджетні кошти купують генератор. Бо без нього тут як без рук, коли зникає електропостачання.

Червоний KraftWelle прописується у котельні. Його завдання – підтримувати безперебійну роботу, бо інакше твердопаливні котли без електрики можуть перегрітись і вибухнути. Директорка пам’ятає, як купували. Каже, спочатку виділили кошти обласні депутати, а потім у тому ж комунальному підприємстві «Центр організаційно-господарського забезпечення закладів освіти» отримали вже готовий договір.

«Завжди ми радимось з «Центром господарсько-організаційного забезпечення закладів освіти», з департаментом, порівнявши ціни в інтернеті, порадившись з ними, ми заключили договір. Договір ми в центрі отримали», – пригадує  директор Солобківецького навчально-реабілітаційного центру Алла Гаман.

Такі договори отримують ще три школи-інтернати: Антонінська, Берездівська та Новоушицька. Кожному закладу купують червоного німця KraftWelle. Вартість цієї моделі на той час становить 37 тисяч гривень.

Середня вартість  генератору, встановленого у школі-інтернат

Таким чином з обласного бюджету виділяють 400 тисяч гривень для закупівлі 5 генераторів. Натомість придбали удвічі дешевші. А 200 тисяч бюджетних гривень десь зникло. Ще у 2015 році цю справу одразу розслідують, і в антимонопольному комітеті, і в національній поліції.

Антимонопольники такому розвитку подій не дивуються. З 2011 року вони стежать за роботою комунального закладу «центр організаційно-господарського забезпечення закладів освіти». Кажуть, щонайменше 15 справ відкривали щодо закупівель, які відбулися через цей заклад.

«Ми помітили, що він такий центр єдиний в Україні, в інших областях такого нема. Я вважаю, що він є таким посередником між закладами освіти і бюджетними коштами, корупційним посередником», – коментує голова відділення антимонопольного комітету у Хмельницькій області Віталій Олуйко.

Комунальний заклад «Центр з організаційно-господарського забезпечення закладів освіти» був створений рішенням Хмельницької обласної сесії влітку 2011 року. Перша закупівля – шкільні автобуси у 2012 році. За 5 років центр укладає 38 угод загальною вартістю 68,5 мільйонів гривень.

З 2011 року незмінним керівником центру є Віталій Синчук. Свій робочий шлях він розпочинає майстром у кооперативному ЖЕКу, а в 2005 приходить працювати в департамент освіти у відділ капітального вкладення. У грудні 2016 року його зарплата становила 2800 гривень. Втім «мінімалка» службовця цілком влаштовує. На свої 2800 грн на посаді директора Центру пан Синчук непогано почувається і зовсім не бідує.

Будинок Віталія Синчука

Вже близько семи років він проживає з дружиною та сином у зеленому будинку на 100 квадратних метрів. Будувати його він почав якраз, коли прийшов працювати у департамент освіти. Окрім того, навесні 2013 року, невдовзі після призначення на цю посаду, пан Синчук купує Volkswagen Touareg вартістю у 14 тисяч доларів, щоправда, зараз цією автівкою користується його другий син.

«В мене немає сьогодні Touareg. Я рік пробував за ним їздити. Цю автівку син купував на мене. Він працював закордоном», – пояснює в.о. директора «Центру організаційно-господарського забезпечення закладів освіти» Віталій Синчук.

Запитуємо, як, отримуючи ледь не все життя мінімальну заробітну платню, можливо збудувати два будинки і купити дорогу автівку. Клянеться, заробив на власному бізнесі.

– Я ще трохи займався бізнесом.

– Яким бізнесом?

– Дружина займалась.

– А яким бізнесом?

– Вона продавала продукти харчування.

– Вона приватний підприємець?

– Продавала. На той час не оформлялась, але була. І ще раніше, до роботи тут, я був приватним підприємцем.

В єдиному реєстрі знаходимо і чиновника, і його дружину. Обидва займались торгівлею з лотків. Свій маленький бізнес родина Синчуків остаточно закрила лише три роки тому. Тобто, коли Віталій Володимирович уже 9 років трудився на освітянській ниві у державній установі. Історію з генераторам пан Синчук розповідає, як завчену для поліції версію.

«В коридорі стояла жінка, яка сказала мені, що напередодні телефонувала мені, що готова поставити генератори. Під час наради я озвучив, що є людина, яка готова поставити ці генератори, сказав, що вона чекає в коридорі. Коли нарада закінчилась,цієї жінки вже не було. Вона  просто залишила на столі договори. І директора забрали ці договори», – запевняє в.о. директора «Центру організаційно-господарського забезпечення закладів освіти» Віталій Синчук.

Ми намагались знайти цього таємничого підприємця і дізнатись, як все відбулось насправді. За телефоном вказаним у реєстрів відповіла жінка,та почувши, що з нею хочуть говорити журналісти, відмовилась від жодних коментарів до завершення слідства.

Тим часом у грудні 2016 проводиться вже другий конкурс на посаду директора в комунальному закладі «Центр організаційно-господарського забезпечення закладів освіти». Пан Синчук знову наполегливо робить спроби очолити цей центр.

«На двох конкурсах одна і та ж сама особа виставляє свою кандидатуру, і видно зацікавленість, що добровільно ця особа з потоків сходити не хоче. Навіть в минулому році, коли запрацювала ця система ProZorro, вони до кінця року не зробили жодної закупівлі. Вони наперед закупили товари, щоб неможливо було проконтролювати», – коментує події активістка громадської організації «Жіночий Антикорупційний Рух» Олена Покотило.

Саме лише існування цього центру при обласній раді викликає безліч питань, як і у активістів, так і у антимонопольників.

«На черговій сесії буду порушувати дане питання, тому що вважаю, що це нікуди не годиться – людей, яких підозрюють в корупції, потрібно звільняти з посади принаймні на час слідства, так як це передбачено чинним законодавством», – обурюється голова відділення антимонопольного комітету у Хмельницькій області Віталій Олуйко.

Та попри усі викриття, центр існує, пан Синчук і далі займає свою посаду, щоправда, з приставкою в.о. У конкурсній комісії начебто роздумують, чи призначати директора, чи взагалі структуру ліквідувати.

«На сьогодні є рішення конкурсної комісії про те, щоб департамент освіти розглянув питання щодо доцільності функціонування такого закладу і функції, які він виконує, виконувались департаментом освіти. І вже департамент має запропонувати, як він бачить, і ми будемо тоді оголошувати чи конкурси, чи ліквідацію», – коментує заступник голови Хмельницької обласної ради Неоніла Андрійчук.

Втім у департаменті освіти мовчать і чогось вичікують. Голова обласної ради каже, що освітяни регулярно подають результати перевірки, але про вирішення проблеми ні слова.

«Вони мені деякі проміжні відповіді давали, але це не ті відповіді, які мене задовольнили. Тобто вони аргументували нібито треба, давайте зробимо окремим підрозділом, але це не вирішує проблематику», – пояснює голова Хмельницької обласної ради Михайло Загородній.

Ліквідувати чи залишити – цю дилему і досі намагаються вирішити освітяни. Та попри усі факти, що як на долоні, попри кримінальну справу, яка честі закладу не робить, головний освітянин області і досі вагається. Мовляв, якщо не цей центр, то все одно подібний доведеться створювати.

«Будемо пропонувати внесення змін до статуту діяльності такого закладу щодо його подальшого функціонування, але остаточно рішення приймає обласна рада», – пояснює директор Департаменту освіти та науки Хмельницької ОДА Олег Фасоля.

Вочевидь, департаменту освіти просто вигідне існування організації-прокладки, з допомогою якої можна і копійку заробити, і у разі чого зробити цапом відбувайлом. Чи не тому у області усіляко затягують із остаточним рішенням?

The post Освітянські закупівлі: хто заробляє на шкільних тендерах appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Справу проти АТОВ «Велес» та його співучасників відкрито за ч. 2 ст. 240 КК України. Управлінням захисту економіки в Хмельницькій області встановлено факт видобутку корисних копалин, який здійснювався на землях лісового фонду, що на правах постійного користування належить військовому лісгоспу в с.Ташки. Державі завдано збитків на загальну суму понад 720 тис. грн. Санкція статті, за якою відкрито кримінальне провадження, передбачає обмеження волі на строк від двох до п’яти років або позбавлення волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого і знарядь видобування.

The post На Хмельниччині відкрили кримінальну справу щодо незаконного видобутку сапонітових глин appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Понад 20 років тому місцеві висадили біля звичайної дев’ятиповерхівки в одному із спальних районів Хмельницького свій фруктовий садок. Садочок з’явився з легкої руки тодішнього мера нині покійного Михайла Чекмана. Частину прибудинкової території тодішні депутати віддали під забудову. Перед вікнами хотіли звести двоповерховий торговельний центр. Двадцять років тому відстояти свій двір людям вдалось.

«Чекман Михайло Костянтинович надав нам гарантійного листа, в якому йшлось про те, що тому пану, який забив там сваї, надана інша земельна ділянка, надана компенсація за ці сваї», – згадує місцева мешканка Марія.

Гарантії закінчились в 2016 році. У лютому мешканці почули, що їхній міні-садок знову збираються забудувати.  З того часу з періодичністю раз на два місяці до людей приїздять представники виконавчої влади – усі з  команди нового мера – та обіцяють захистити інтереси громади. Проте часті візити міської влади справі не зарадили – незабаром дерева зрізали, звели паркан і навіть вирили котлован. Спочатку люди блокували саме будівництво, а згодом і міську дорогу.

Перекриття дороги мешканцями з будинку на вул. Панаса Мирного, 31

І лише після цього на протест відреагували у високих кабінетах. Знадобилось 10 місяців, щоб юридичний відділ міської ради підготував та подав позов на скасування містобудівних умов. Чому чиновники так довго зволікали зі скасуванням містобудівних умов? Мешканці впевнені, все через те, що у цій забудові зацікавлений міський депутат.

«Пересікаючи суцільну лінію, з будови навпроти «Альянс буд» заїжджала машина, яка возить бетон. Ми швидко перебігли на зупинку, аби не дати в’їхати їм, та водій, не звертаючи на нас уваги, їхав просто на нас машиною», – розповіла журналістам місцева мешканка Людмила.

Якраз через дорогу зводять чергову багатоповерхівку. Цим об’єктом опікується ТОВ «Будівельний альянс інвест». Засновниця Ірина Регула має відношення ще до трьох будівельних підприємств. Усі вони розташовані за однією адресою – вул. Зарічанська 5/3.

За цією адресою також розташовувалась і приймальня депутата БПП Андрія Кветка. Але після оприлюднення цих фактів приймальня народного обранця переїхала до ЖЕКу №2.

Приймальня Андрія Кветка до публікації активістами інформації про голосування в умовах конфлікту інтересів

Приймальня Андрія Кветка після публікації активістами інформації про голосування в умовах конфлікту інтересів

25 січня цього року «Будівельна компанія Дністер ХХ1», яку очолює вже згадувана пані Регула, отримує 48 соток під забудову житлового будинку. Земельну ділянку передають підприємству за програмою державно-приватного партнерства.

Державно-приватне партнерство в Україні — система відносин між державним та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об’єднуються з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій основі у створенні нових та/або модернізації існуючих об’єктів, які потребують залучення інвестицій, та у користуванні такими об’єктами.

Під час виділення цієї ділянки «Будівельній компанії Дністер ХХ1» ледь вистачає голосів. Зелене світло дає голос депутата Кветка, який не мав би братися до уваги.  Адже голосує депутат в умовах конфлікту інтересів. Хоча сам, не моргнувши і не червоніючи, запевняє, що за власні  інтереси у жодному разі руку не підійматиме.

«Можливо є якісь моменти, де потрібно більш уважно дивитись, в мене не одне підприємство, я вже собі роздрукував і поклав в портфель цей список, і я гарантую вам, що якщо буде розглядатись питання, яке стосується мого підприємства, я буду заявляти і не буду голосувати», – пообіцяв журналістам депутат Хмельницької міської ради Андрій Кветко.

За програмою державно-приватного партнерства міська рада передає земельну ділянку забудовнику на конкурсних умовах. Натомість має отримати майно на 10%.

«Державно-приватне партнерство – це нова фішка Хмельницької міської ради. На жаль, при прийнятті цього положення було прописано дуже цінний пункт про те, що минулі проведені конкурси зараховуються, і просто переукладають договори», – висловлює застереження голова ГО «Жіночий Антикорупційний Рух» Альона Береза.

За таких умов будувати можуть лише ті компанії, які на Хмельницькому ринку існують щонайменше три роки. Активісти впевнені, правила писалися під конкретних депутатів. Тим часом Антимонопольний комітет виносить припис щодо цього обмеження.

«Хмельницька міська рада прийняла рішення, згідно з яким обмежила конкуренцію на ринку виділення земельних ділянок комунальної власності, обмеживши право це лише тим об’єктам господарюванням, які мають стаж роботи 3 роки на хмельницькому ринку будівництва. Це нікуди не годиться. Це порушення. Такі обмеження в Україні ніхто не вводить. Тому ми, відповідно, розпочали справу, прийняли рішення і зобов’язали міську раду скасувати дане рішення», – коментує депутатську діяльність голова Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України Віталій Олуйко.

Виправити цю помилку планують вже 23 березня на сесії міської ради.

25 січня 2017 року відбулася чергова сесія міської ради. Підприємства, до власності яких має відношення ще один депутат Руслан Афійчук, зривають великий земельний куш. Вхопити вдається аж три ділянки загальною площею 10,7 гектара. Будує Афійчук і торговельні центри. Один із його архітектурних шедеврів виник прямісінько перед комунальним будинком молоді «Проскурів». Попри усі будівельні норми  цей чорний недолугий квадрат нахабно затулив собою стару будівлю,  майже приліпившись до неї.

Будинок молоді «Проскурів» і ТЦ «Грильяж»

Активісти перевірили – і ця земля виділена з порушеннями.

«Яким чином було продовжено договір оренди, якщо перед цим земельна ділянка перебувала в користуванні комунального закладу? Потім вже перевидали містобудівні умови та обмеження на ТОВ «Мега Транс». Тож говорити про законність забудови дуже важко», – коментує голова ГО «Жіночий Антикорупційний Рух» Альона Береза.

Рік тому, як тільки почали зводити торговельний центр «Грильяж», тутешні мешканці намагалися протистояти. Навіть зібрали місцеву ініціативу. Та після зустрічі з владою і забудовником люди раптом заспокоїлись.

«Була місцева ініціатива десь, напевно, більше року тому, ми на неї виїжджали із секретарем міської ради, але громадянам все пояснили. Там був пан Афійчук, тоді громадянам розказали бачення того, що має бути, і вони не стали наполягати на місцевій ініціативі, вони її забрали», – пригадує заступник міського голови Хмельницького Андрій Бондаренко.

Любов до чорного та похмурого пан Афійчук вкотре демонструє і в самісінькому центрі міста. Цього разу із партнерами Олександром Скочелясом та родиною Кольгоферів. Вони зводять ТЦ «Квартал». Вочевидь, надто захопившись,  бізнесмени так розбудувались, що захопили частину тротуару. Торговельний центр вже частково запустився. Відтоді у цьому місці на  Кам’янецькій постійні затори.

Затори на Кам’янецькій біля ТЦ «Квартал»

Коллега Афійчука – ще один депутат-забудовник – Олекандр Скочеляс також у тренді будівельних скандалів, його об’єкти, на відміну від інших депутатів, навіть час від часу активісти пікетують. То фірма його батька «Терема» у захисній смузі річки елітний житловий комплекс зводить, то його юрист Ярослав Бляхарський адміністративну будівлю для прокуратури будує, а виходить офісний центр. Цього разу Скочеляс взявся в рекреаційній зоні спортивний комплекс зводити.

«Будівництво йде з кінця літа 2016 року. До цього часу ми не можемо знайти на цьому об’єкті паспорту, а це є дуже великим і грубим порушенням. Вже будують дві черги, але сваї забиті навіть там, де ще не має декларації на початок будівельних робіт, яка б дозволяла розпочинати роботи», – розповідає голова ГО «Жіночий Антикорупційний Рух» Альона Береза.

Так ось, за генеральним планом майже два гектари є рекреаційною зоною поблизу річки Буг. Цільове призначення – будівництво та обслуговування об’єктів фізичної культури. ТОВ «Торгівельний центр «Прибузький» придбав право оренди земельної ділянки на аукціоні. Щоправда, окрім спортивного комплексу, підприємство вирішило звести ще більше шестисот квартир для містян. Міська влада під тиском громадськості все ж подала позов до суду. Та от тільки Феміда стала на бік забудовника. Нині міська рада готується оскаржувати рішення апеляційного суду та спробує зупинити будівництво спортивного комплексу та житлових площ біля нього .

«Спорт Сіті» в рекреаційній зоні

Тим часом депутат у своїй перемозі впевнений і переконує, що місту вигідніше така форма партнерства замість земельних аукціонів.

«Якщо є порушення, це встановлюється судом, на сьогодні судом встановлено, що там порушень немає», – усміхається депутат Хмельницької міської ради Олександр Скочеляс.

Архітектура українських міст все більше і більше схожа на малюнки трирічної дитини. Здається, що сучасних будівельників не цікавить, як їхні об’єкти виглядатимуть після завершення, і чи впишуться у загальний архітектурний ансамбль.

«Архітектори, певно, не вписувались в ту модель, яка існує в сфері будівництва, а саме у сфері отримання замовлення, отримання земельних ділянок. Тому що завжди архітектори йшли потім: спочатку земельники з депутатами вибирали земельну ділянку, а потім архітектора просто примушували поставити відповідну печать й видавали такий документ як «містобудівні умови та обмеження», – констатує жахливу ситуацію в будівництві член Національної спілки архітекторів України Сергій Козак.

Думкою архітекторів давно ніхто не цікавиться. А будівельникам байдуже, хто платить, той замовляє.

За документами ця модель йшла як угода суперфіцію.

Суперфіцій — право користування чужою земельною ділянкою для забудови, окремий вид прав на чужі речі (глава 34 Цивільного кодексу України).

Перші угоди суперфіцію почали укладати у 2014 році. Починаючи з 2010 року, Хмельницька міська рада передавала своїм управлінням та комунальним підприємствам безкоштовні земельні ділянки. Потім ці управління через угоду суперфіцію передали приватним забудовникам в обмін на кілька квартир.

За підрахунками «Народного контролю», міський бюджет за 2014–2015 роки недоотримав приблизно 302 мільйони гривень. А це 3,5 тисячі дитячих майданчиків, це 100 громадських туалетів із урахуванням потреб маломобільних груп населення, це 350 тисяч квадратних метрів асфальтованої дороги, це 86 тисяч пандусів, це 3 тисячі відремонтованих дахів.

Цей перелік можна продовжити. Понад  30 гектарів комунальної землі безкоштовно перейшли кільком депутатам-забудовникам.

10,5 гектарів міської землі через суперфіцій дістались екс-депутату від «Батьківщини» Михайлу Кіперману (ПП «Діта» + ПП «Будремпроект»), 9,5 га – підприємствам з орбіти ще одного депутата-«тимошенківця» Олександра Скочеляса, трохи більше 4 гектарів взяли підприємства, пов’язані ще з одним забудовником Русланом Афійчуком. Решті залишились крихти.

Технічні голосування та кулуарні домовленості – ось так вже 25 років виглядає депутатська земельна комісія. Депутати чхати хотіли на конфлікти інтересів, і підставляють плече один одному навіть всупереч законам.

Три роки тому в місті розпочалась активна боротьба влади із забудовниками. Одночасно скасовували містобудівні умови двом порушникам: ТЦ «Квартал» та відпочинковій базі над водою «Ультрасервіс». Та сьогодні «Квартал» працює, а ось справа «Ультрасервісу» і досі у судах.

«Ми тоді скасовували одразу двоє містобудівних умов та обмежень: для «Кварталу» і для  «Ультрасервісу». «Ультрасервіс» і далі добивають у судах, думаю, це пов’язано з тим, що забудовник не став депутатом, тоді як «Кварталу» дозволили взяти нову декларацію», – розмірковує колишній в. о. міського голови Хмельницького Костянтин Чернилевський.

Тоді ще кандидат в мери Олександр Симчишин запевняв, що генеральний план має бути один для всіх без виключень.

«Головне, ми маємо генеральний план, можливо, його потрібно коригувати, але це генеральний план, і потрібно вчитись його дотримуватись всім. І міський голова має бути тим контролером за дотриманням генерального плану, коли ми говоримо про міську забудову», – палко обіцяв з екранів телевізорів у 2015 році кандидат Олександр Симчишин.

Хмельницький вже півроку без архітектора. Департамент архітектури очолює побратим мера Олександр Чорнієвич, який за кілька місяців на посаді встигає «вляпатись» у будівельну оборудку. Складські приміщення музичної школи – будівлі, яка має статус пам’ятки історії, він віддає під реконструкцію. Та замість реконструкції там розпочинається ціле будівництво. Там зробили парковку для сусіднього готелю. А пан Чорнієвич відкрито лобіює інтереси забудовника ТОВ «Діамант», яке підконтрольне бізнесмену Олександру Ружицькому.

The post Депутатські забудови: хто перетворює місто в бетонні джунглі appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Втім, і в столиці, і в регіонах представники Феміди, як і раніше, не за законом, а за власними напрацьованими схемами, чинять своє велике правосуддя. Співпраця судів із банками, які вимагають борг у своїх псевдоборжників, вже здається системною. Інколи це набуває неймовірного резонансу та викликає неабияке обурення. Адже, не соромлячись, люди у мантіях, які живуть у золотих маєтках, почасти присуджують тисячні борги тим, хто не здатен навіть назбирати на судовий збір.

Олегу було лише 47… У нього була дружина й син. У хатині, яка залишилася у спадок від батьків, подружжя Волянських прожило близько трьох десятків років. Ніколи не розкошували, жили на невеличку зарплатню. Олег мріяв колись закінчити ремонт. І хоча грошей на все не вистачало, кредитів ніколи не брав. Аж раптом у 2012 році родина отримує листа від банку, який просить сплатити 60 тисяч за кредит.

Банк, з яким подружжя ніколи не мало жодних стосунків, вимагає у родини 60 тисяч гривень. Лише в той момент Олег згадав про загублений 5 років тому паспорт. Тоді про  втрату  документа чоловік одразу заявив до відділу міліції. Тепер теж негайно повідомляє про прикру пригоду банку.

«Ми одразу прийшли в банк. Адже ніколи там ні копійки не брали, прийшли і кажемо, що кредит не наш, певно, ви помилились. Почали з’ясовувати, знайшли паспорт мого Олега, тільки от фотографія там була зовсім іншого чоловіка. Працівники вже тоді погодились, що це шахрайство, і порадили написати письмову заяву на ім’я керівника установи», – згадує потерпіла Валентина Волянська.

Копії паспорта з різними фото

За півроку банк, який обіцяв розібратись у цій афері і провести розслідування, хто ж насправді взяв кредит за паспортом Олега Волянського, тепер навпаки кличе родину Волянських до суду. Василина Мельник, тодішня голова Городоцького районного суду, позов відхиляє. У судді виникають сумніви, адже банк так і не надав кредитну справу.

Рішення суду:  «01 липня 2013 року суд постановив ухвалу про витребування доказів- оригінал кредитної справи за кредитним договором від 22 червня 2007 року укладеним між ПАК КБ «ПриватБанк» та Олегом Волянським, проте позивач дану ухвалу не виконав, причини суду не повідомив. Суд ухвалив: Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний «ПриватБанк» до Олега Волянського про стягнення заборгованості за кредитним договором  залишити  без  розгляду».

Втім не минуло і місяця, як Олегу Волянському знову доводиться постати перед Фемідою за той чужий кредит. Цього разу у залі суду все вже відбувається за новим сценарієм та з іншою суддею. Нову суддю не цікавлять, ані  деталі справи, ані ухвала першої інстанції.

«Федорук Інна Миколаївна, яка судила нас 12 раз, мала на руках всю справу, бачила попереднє рішення голови суду, відмовила нам призначити повторну почеркознавчу експертизу, вона просто не звертала уваги на всі наші докази, вона просто дивилась у вікно весь час», – згадує потерпіла Валентина Волянська.

На останнє засідання Олег Волянський вже не приходить. Чоловіку не сила вкотре дивитися на цей театр абсурду, де суддя лише імітує справедливий розгляд, чи, бува, грається у правосуддя. Натомість вже все вирішено заздалегідь. Серце чоловіка не витримало. Наступного ранку після оголошення суддею Інною Федорук рішення – сплатити Волянським на користь банку 70 тисяч гривень – Олег помирає.

Сім’я на могилі Олега Волянського

Минуло три роки. На могилі чоловіка і досі немає пам’ятника – родина усі кошти витрачає, аби відновити репутацію Олега, знайти і покарати винних у його смерті. Після смерті Олега його дружина та син втратили спокій та здоров’я. Бо хоч вони вже офіційно нічого не винні банку, та шахраї і досі не знайдені, і не покарані. І як з’ясувалося нещодавно, паспортом її чоловіка скористалися не один раз. З’явилася інформація про новий кредит на ім’я Олега Волянського.

«Коли я прийшла до слідчого, він показав мені фотографію чоловіка, який отримав кредитну картку на паспорт мого покійного чоловіка. І я була шокована, адже це був зовсім інший чоловік, не той, чиє фото ми бачили у базі даних банку. Це був ще один шахрай, і ще один кредит на мого чоловіка. Невже банк не бачив трьох різних людей?», – обурюється потерпіла Валентина Волянська.

Справа Олега Волянського набула розголосу. Виглядало так, ніби банк також замішаний у кредитній афері. В ефірі одного з національних телеканалів представник установи офіційно визнає помилку та заявляє, що банк зацікавлений в пошуках шахраїв. За словами юристів, так і має бути. Банк має сам бути зацікавлений у розслідуванні. Нині банк претензій до родини Волянських не має, і навіть видав Валентині відповідну довідку. Але на цьому все і закінчилось.

У регіональному представництві вже націоналізованого «ПриватБанку» про цей інцидент всі забули і згадувати не хочуть. Служба безпеки заявляє, мовляв, з чоловіка кредит списали, чого ще треба?

«Ми провели службове розслідування, шахрайський актив списаний, який рахувався на цій людині, на ньому нема жодної заборгованості. Він чистий», – невдоволено заявляє заступник начальника служби безпеки «ПриватБанку» Юрій Демчук.

А ось поліція вже третій рік поспіль намагається отримати від банку результати службового розслідування, вільні зразки підпису працівника, який оформляв кредит, та за цей час вдалось отримати лише фотографію людини, яка отримала кредитну картку на паспорт Волянського.

Фото шахрая, який отримав кредит за паспортом Волянського

Фахівці впевнені, банк не зацікавлений у розслідуванні.

«У таких випадках схема роботи доволі схожа. По-перше, потрібно надати письмову заяву до відповідного банку з вимогою надати копію кредитного договору, копію документу, який би свідчив про отримання суми кредиту безпосередньо від банку, розрахунок заборгованості, інші матеріали кредитної справи», – рекомендує, як діяти, юрист «Народного контролю» Роман Черняк.

Втім Волянські на той час про свої права не знали. Цим користувався і банк, і суд.

«Я б на місці цих потерпілих звернувся з позовом на банк щодо доведення до смерті близького родича постійними переслідуваннями групою осіб – банком, суддею, і вже хай вони доводять, що вони ні при чому, що їхні дії були правомірними», – радить адвокат, керівник ГО «Фінансова ініціатива» Михайло Стрельніков.

Окрім шахраїв, які вкрали паспорт та оформили кредит, банку, який вимагав з родини Волянських чужий кредит, у цій справі є ще одна ключова фігура. Це суддя Інна Федорук. Адже саме вона іменем Закону України вирішила, що прості селяни мусять сплатити шахрайський борг. У чому потім навіть покаялася:

«Суддя Федорук Інна Миколаївна приїхала до мене, просила дозволу поговорити. Я спитала її, про що нам з вами говорити. А тоді вона каже, що її совість мучає, адже вона знає, що зробила помилку. Помилку?! Це що помилка учня першого класу, яка вчиться писати? Це злочин! Йдіть туди, де зараз лежить мій чоловік, підносьте його з могили і просіть в нього вибачення, а не в мене!», – зі сльозами на очах розповідає Валентина Волянська.

Апеляційний суд скасував її рішення, а дві почеркознавчі експертизи визнали, що на банківських документах Олег Волянський не ставив свого підпису. Посмертно. До сьогодні Інна Федорук офіційно не визнає, що винесла незаконне рішення, яким просто вбила невинного чоловіка.

«Стосовно ваших претензій можу сказати наступне: на час винесення рішення, я вважаю, що мною було дотримано норми процесуального права», – заявила Інна Федорук.

Свою позицію висловила суддя Федорук, коли у 2015 році під стінами суду протестували більше двох десятків її підсудних. В арсеналі представниці Феміди за 5 років півсотні кредитних справ. В усіх Інна Федорук судила на користь банку. Навіть тоді, коли реальні шахраї в залі суду визнавали свою провину.

Мітинг проти судді Федорук

«Під час судового процесу шахрайка визнала себе винною, їй дали 4,5 роки, але суддя Федорук все одно присудила сплачувати цей кредит нам, ми винні і все. Вона весь час дивилась у вікно. Навіть не слухала зовсім», – згадує своє знайомство з суддею Федорук ще одна її підсудна Людмила Коваль.

Так звані кредитні справи вже давно стали звичними, і, як правило, кажуть юристи, банки роздувають суми. У 2014 році в Інни Федорук закінчились повноваження. З того часу вона очікує на безстрокове призначення. Тобто весь 2015 рік вона отримувала щомісячно трохи більше 13 тисяч гривень просто за те, що приходила на роботу. Ми спробували знову зустрітись з пані Федорук, але вона пішла на лікарняний.

У прокуратурі кажуть,  викликали суддю Федорук давати покази у справі Волянського. Щоправда, як свідка у розслідуванні злочинних дій експерта. Адже провину за своє рішення вона переклала на нього.

«Ми допитали суддю в ході проведенні слідства в цьому провадженні, вона вказала, що своє рішення прийняла на підставі рішення експерта. Основне питання зараз в тому, чи дійсно експерт добросовісно підійшов до виконання своїх обов’язків, чи правильно провів експертизу», – пояснює прокурор прокуратури Хмельницької області Михайло Войтюк.

Чи захоче експерт стати цапом-відбувайлом, покаже час.

«Висновок експерта для суду, як і будь-який інший доказ, не має наперед визначеної сили, він розглядається у сукупності разом з усіма іншими доказами», – пояснює юрист «Народного контролю»

А поки в банківській системі триває повний безлад, а судова реформа ще у процесі, юристи радять громадянам бути пильним і обізнаними. Валентина Волянська і досі оббиває пороги всіх інстанцій, навіть пробувала потрапити до Президента, а тим часом суддя Інна Федорук спокійно байдикує на бюджетні кошти в очікуванні безстрокового призначення.

«За що сьогодні страждали на Майдані люди, за що гинули ці люди? За що сьогодні на Донбасі ці солдати наші, ці хлопці молоді, за яку систему, за яку владу гинуть? За те, щоб так далі судили, як судили до цього часу? Хіба це можна допустити? За що нині гинуть наші діти? За що?», – плаче потерпіла Валентина Волянська.

The post Смертельні кредити: чітка схема чи фатальна випадковість appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

На Хмельниччині кількасот різноманітних пам’яток архітектури, серед них вежі, палаци, садиби, монастирі, фортеці. Звісно, найбільш розпіарена – це квітка на камені Кам’янець-Подільський. Від туристів тут немає відбою. А кінематографісти вже давно запримітили місцеву фортецю для своїх героїчних кінострічок. Найбільше архітектурних та історичних пам’яток знайшли та дослідили саме на півдні області. А ось північ Хмельниччини – це Шепетівський, Славутський, Полонський та Ізяславський райони своєрідна «терра інкогніта» для науковців.

Три гектари міського лісу у Нетішині вирішують забудувати. На генеральному плані колишня промзона з майже віковими соснами – це перспективна ділянка для житлової забудови. Тож, як годиться, чиновники-архітектори ще у серпні 2015 року покликали обласних археологів, аби ті обстежили територію і дали добро на забудову, мовляв, ніяких ані історичних, ані культурних цінностей тут немає. Втім сталося інакше. Археологи знайшли 6 курганів, висотою півтора метра, це древні поховання періоду бронзи.

«Ми їх виявили ще у 2015 році. Повідомили про це Нетішинську виконавчу владу, зобразили орієнтовне їхнє розташування. І включили їх до переліку нововиявлених об’єктів історії. Нашими співробітниками виготовлена документація – облікова картка об’єкта культурної спадщини – і цим 6 курганам присвоєно охоронний статус пам’ятки, тобто вони є під охоронною держави. Приватизація заборонена», – пояснює журналістам «Народного контролю» завідувач відділом охорони пам’яток історії та культури у Хмельницькій області Сергій Шпаковський.

Літні фото курганів на Хмельниччині

Кургани виявились не просто метровими горбочками, а древніми могилами малодослідженого періоду історії. Для археологів вивчення та дослідження цих поховань цінне не лише через рештки речей, а й – можливість дізнатись про наших пращурів, які жили на півночі області понад 4 тисячі років тому.

«Кургани в Нетішині належать до Тшинецько-комарівської культури, яка була поширена на півночі нашої області в другій половині 2 тисячоліття до н.е., тобто понад 4 тис. років тому. Ці кургани цікаві, перш за все, не тільки тим, що вони є місцем поховання тієї чи іншої людини, але й тим, що вони є відображенням певного ритуалу. І, що цікаво, з досвіду інших розкопок в регіоні, в більшості випадків сам процес не повторюється», – розповідає про виявленні древні зольники науковий працівник відділу охорони пам’яток історії та культури у Хмельницькій області Володимир Захар’єв.

Нетішинським чиновникам такий поворот зовсім не на руку. Нетішинська міська рада тихенько та швиденько готується до продажу курганів. На сесії депутатам пропонують проголосувати за проект землеустрою, який з’явився з бухти-барахти.

«Вже був готовий проект землеустрою, але попав він на сесію повз земельну комісію, земельна комісія не виїжджала, не розглядала, його винесли вже на сесію», – згадує події депутат Нетішинської міськради від «Народного контролю» Юрій Камозін.

У юридичного відділу зауважень щодо порушень процедури немає.

«До даного проекту рішення зауважень від юридичного відділу Нетішинського міськвиконкому не було. Рішення винесено на сесію згідно з чинним законодавством України», – прокоментувала журналістам начальник юридичного відділу Нетішинської міської ради Оксана Латишева.

Три гектари разом з історичними похованнями відправляють на аукціон. Не зупиняє міську владу і той факт, що це рішення міської ради оскаржують у суді громадські активісти.

«На той час, 25 жовтня, існувало в суді вже дві справи, одна була наша. Ще одну подав підприємець, який займається випалюванням вугілля, він стверджує, що виділення цієї земельної ділянки не відповідає санітарній зоні, яка йому передбачена законодавством, – 500 метрів. Вони були попереджені, що існує два позови, і що рішення може бути скасовано, але аукціон відбувся», – розповідає депутат Нетішинської міськради від «Народного  контролю» Юрій Камозін.

Нетішинські чиновники поспішний продаж прикрили листом з управління культури. Тільки останній абзац у мерії, чи то свідомо, чи ще з яких інших причин, не помітили.

«Приватизація, проведення будівельних та інших земляних робіт на території, де розташовані виявлені кургани, без проведення попередніх археологічних досліджень (розкопок) заборонено згідно з чинним законодавством України (ред.)», – сказано у листі.

Лист від управління культури про заборону будівельних робіт і приватизацію

Майже за два мільйони гривень Олександр Миклуш став щасливим власником трьох гектарів лісу, двох курганів та частини лінії електромережі.

Нетішин як місто атомників з’являється на мапі Хмельницької області у 1977 році. Саме тоді почали будувати атомну електростанцію. Тож невеличке село виросло і перетворилось на місто згідно з чітким планом радянських зодчих. На перспективу лишились три великі квартали під житлову забудову. Попри десяток вільних ділянок, міська влада вирішує забудувати колишню промзону. Адже тут усі мережі поруч.

Генплан Нетішина

«Місту зараз не потрібна промислова зона у такій кількості і на такій великій території. Тому цю територію можна ефективно використати, і найголовніший плюс у тому, що тут є вже всі комунікації», – пояснює мотиви забудови трьох гектарів міського лісу начальник управління архітектури, містобудування Нетішинської міськради Любов Керницька.

Любов Керницька, начальник управління архітектури, містобудування Нетішинської міськради

Та чи справді в мережах справа? Ні для кого не секрет, що мер Нетішина Олександр Супрунюк – давній знайомий Олександра Миклуша. Їхні добрі стосунки беруть початок ще з громадської організації підприємців «Край».

Тож у 2015 році розпочинається спільна підготовка до амбітного проекту двох Олександрів.

«У 2015 році було прийнято рішення про включення в перелік (проект, – ред.), протягом 2016 року була розроблена і затверджена документація, в жовтні був проведений аукціон – і земельна ділянка була викуплена. На земельній ділянці наявні обмеження – це об’єкти культурної спадщини і охоронна зона лінії електропередач», – розповів начальник земельного відділу та охорони навколишнього середовища Нетішинської міськради Володимир Миронюк.

Історик за освітою, мер Нетішина Олександр Супрунюк, як ніхто інший, усвідомлює справжню наукову та матеріальну цінність курганів доби бронзи. Втім підприємницька жила градоначальника перемагає і любов до історії, і навіть страх опинитися на лаві підсудних. Чиновники все обставляють так, немов кургани давно розриті і не мають жодної цінності.

«Ці кургани в 80-х роках досліджували, наскільки я знаю, працівники музею, розказували, нічого цінного там виявлено не було. Після того в нас були такі «чорні» археологи, які теж займались цими питаннями», – коментує продаж курганів міський голова Нетішина Олександр Супрунюк.

Справжньою цінністю, а радше матеріальним інтересом, для міського голови  Олександра Супрунюка є розвиток нового житлового мікрорайону, адже тут розвивається його родинний бізнес.

ТЦ в Нетішині, власником якого є дружина мера міста Олександра Супрунюка

«Один з власників цього торгового центру є дружина міського голови, тобто, коли він став мером, він переоформив свій бізнес, тому наразі частина цієї будівлі належить їй, у нього є інтерес розвивати цей мікрорайон, щоб наповнити клієнтами супермаркет, який розташований на першому поверсі, і орендні площі, які пустують», – розповів депутат Нетішинської міськради від «Народного контролю» Юрій Камозін.

Витяг з єдиного реєстру речових прав щодо нерухомості Супрунюка

Запитання про власні інтереси дратує мера: «А при чому тут мій магазин?». Можливо, і ні до чого. Але афера із продажем курганів, вочевидь, вдалася.

«Я зараз вам не можу сказити, чиєю власністю є кургани, в кого і як вони відображені. Земельна ділянка є власністю конкретної людини, а кургани – то є також земельна ділянка…», – спробував пояснити начальник земельного відділу та охорони навколишнього середовища Нетішинської міськради Володимир Миронюк.

Не знають чиновники, але зафіксував державний реєстратор. Обтяження, які чітко були зазначені у землевпорядній документації, про які йшлося на аукціоні, – це поховання бронзової доби та електромережа – не зафіксовані в державному реєстрі. Тобто пан Миклуш таки володіє двома курганами і частиною електромережі без жодних обмежень.

Витяг з держреєстру речових прав з приводу 3 га землі Олександра Миклуша

За доброю звичкою українських чиновників двобоке трактування законодавчих норм та затягування бюрократичних процедур стають їм у пригоді.

«Поки ці кургани проходили довжелезну процедуру оформлення як пам’ятки культурної спадщини, Нетішинська міська рада фактично відчужила їх разом із земельною ділянкою. Повне небажання місцевої влади охороняти об’єкти культурної спадщини, що фактично є недбалістю, чудово відобразилося у непроведенні державної реєстрації обтяжень цієї земельної ділянки», – коментує наслідки юрист «Народного контролю» Роман Черняк.

Одразу після ухвалення рішення громадські активісти звернулись до прокуратури .

«Шепетівська місцева прокуратура подала клопотання до Нетішинського місцевого суду про вступ в справу як окремої процесуальної сторони на захист інтересів держави в особі територіальної громади міста Нетішина, проте їм було відмовлено», – розповідає юрист ГО «Нетішинська самооборона» Сергій Волков.

Час минав, а в прокуратурі все тихо. Журналісти «Народного контролю» поцікавилися, чи просувається справа? У прокуратурі повідомляють – збирають докази. Нарешті з’являються чутки, що кургани таки досліджуватиме інститут археології.

«Є в нас договір на археологічні розкопки згідно з законодавством, і в договорі прописано, що там 6 курганів, і ми власним коштом готові розкопати, а точніше,  ми найняли вже Інститут археології України, який з першого квітня проведе повністю розкопки», – розповів журналістам забудовник Олександр Миклуш.

Олександр Миклуш

Все ж питання залишається відкритим, чи була б досліджена історія українських пращурів, якби не спротив громади? Міське профільне управління культури про існування історичних зольників дізнались після їхнього продажу, місцева влада допустила приватизацію курганів, юридичний відділ пропустив цей проект рішення повз депутатські комісії, а прокуратура, як завжди, не побачила порушень.

The post Продана історія: як у Нетішині спустили з молотка древні кургани appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Північ Хмельниччини здавна відома своїми промисловими потужностями. Тут риють граніт і пісок. Віднедавна лісистий край став цікавим і через новий мінерал – сапоніт.

«Сапонітові глини в нас ідуть як абсорбуюча речовина, можлива навіть ліквідація нафтових плям на акваторіях морів», – про унікальні властивості червоних глин розповів журналістам «Народного контролю» завідувач сектору гірничого нагляду управління Держпраці у Хмельницькій області Геннадій Сініков.

Сапоніт також використовують в аграрній галузі як добриво та біодобавку для годування свійських тварин. Аби перевірити, звідки на чорному ринку з`явився сапоніт, ми вирішили обстежити два родовища: Улашанівське та Варварівське. Це єдині поклади сапонітових глин в Україні.

У Славутському районі буквально під ногами лежать мільярди. Офіційно в Україні жодне підприємство не займається видобутком та продажем сапоніту, та купити його не проблема. Інтернет майорить оголошеннями.

Минулого року про славутську Улашанівку дізналась вся країна. Місцеві мешканці протестували проти розробки кар`єру. Тут на площі 14 гектарів залягає сапоніт. Та аби його дістати, потрібно зняти ще 10 метрів піску.

 «В Улашаніському родовищі корисна копалина залягає потужністю до 12 метрів: то є глини і пісок, як вказано в дозволі на надра», – розшифровує геологічну документацію  Геннадій Сініков.

Два роки тому Улашанівська селищна рада погодила геологічну розвідку родовища сапонітових глин для приватного підприємства «Кансталь». Розробляти мали мінімум за півкілометра на північ від села.

«Зараз їм дали дозвіл на іншу частину земельної ділянки, там біля 5 гектарів, але вона розташована трохи далі від цієї ділянки, яку вони почали копати ось прямо під селом, і оренди цієї ділянки в них не було. В них лише 5 га було, але вони далі на північ від села», – демонструє наслідки роботи ПП «Кансталь» Улашанівський сільський голова Сергій Лясоцький.

Піднялись люди, коли рити почали фактично біля їх будинків. І на тій ділянці, яку ніхто не погоджував.

«Моя хата скраю, де зелені насадження, це метрів 400 від котловану. Промзону роблять, розумієте чи ні? Вони приїхали і просто копають цей пісок і ці надра наші, а вони належать нам, громаді, а не комусь одному», – обурюється житель села Улашанівка Іван.

Улашанівська громада через суд скасовує договір оренди на ділянку. Бо ж мали рити зовсім в іншому місці. Підприємці встигли вивезти лише пісок. До сапоніту фірма так і не докопала.

Улашанівка

За кілька кілометрів від Улашанівки розташоване найбільше в Європі родовище сапонітів – Варварівське. Місцева громада майже двадцять років чекає інвестора, який все ж візьметься розробляти унікальні копалини.

«Запас на Варварівській ділянці – 17 млн 800 тисяч, тобто дуже великі запаси, і родовище вважається стратегічним на сьогоднішній день», – пояснює Геннадій Сініков.

Поки селяни чекають, змушені боронити своє. У 2014 році свободівець Руслан Лещишин очолив обласний держкомзем. Він божився викорінити корупцію у цьому органі влади. Але, як в нас часто буває, на словах – одне, а на ділі – інше. Майже п’ятдесят гектарів над Варварівським родовищем Руслан Лещишин своїм наказом за один день розподілив між двома десятками людей. Земля дісталася не місцевим, нібито для ведення сільського господарства.

«Роздали хтозна-яким людям з Вінничини, десь з Віньковецього району, Ярмолинецького, по 2 га під ведення особистого селянського господарства. Звичайно, ми були незадоволені і виступили тоді разом ще з прокуратурою з позовною заявою, і це все було скасовано», – згадує два роки бюрократичного пекла Варварівський сільський голова Василь Конченко.

За рік до цього тріумфального дерибану природних багатств України, місцеві селяни просили районну владу віддати їм цю землю. Та отримали відкоша. Два роки судів – і справедливість вдалось відновити. Земля разом з унікальними надрами знову стала державною. От тільки радість тривала рівно місяць. Саме стільки часу вистачило держгеокадастру, аби знову роздати ці наділи. Гектари над унікальним глинами на цей раз роздали учасникам АТО. Щоправда, теж не місцевим. Тоді як два десятки варварівських бійців лишились з носом.

«У нас є і свої АТОвці. Семеро зараз перебувають в зоні АТО, і більше 20 наших односельчан проживають за межами селами, але ми хочемо, щоб наші хлопці, односельчани, отримали землю, а не невідомо хто», – обурюється місцева жителька Лідія.

Варварівка

У селі Ташки сапонітовий кар’єр розташований прямо посеред лісу. Унікальні глини можна хоч лопатою, хоч руками збирати. Кілька років тому туди занадились невідомі. У пошуках легкої наживи копачі корисних копалин свідомо йшли на злочин.

«Возилася глина в 2011 році. Тоді приїхала машина, показували документи якоїсь фірми «Велес». Нам сказали тоді в це не лізти», – згадує жителька села Ташки Тетяна.

Кар’єр сапонітових глин розташований якраз на території Шепетівського військового лісгоспу. Військові лісники кажуть – ані шматочка землі нікому не передавали. Восени славутські поліцейські почали розслідувати кримінальне провадження за фактом незаконного видобутку корисних копалин поблизу  села Ташки.

Ташки

Якщо до бурштинових країв чи піщаних кар’єрів безліч браконьєрів вже давно протоптали стежки, то сапонітові родовища – напрям для обраних. Заробити можна чимало: які поклади на Улашанівському родовищі – невідомо, а от  Варварівське – це 60 млн тонн. На чорному ринку сапоніт продають за три з половиною тисячі гривень за тонну. Тобто  вирити можна понад 200 мільярдів гривень. Офіційно сапонітом в Україні не торгують, лише досліджують поклади. Та насправді є фірма, яка гордо заявляє, що є єдиним власником та розробником сапонітових родовищ, – це АТОВ «Велес». Крім того, контора продає сапонітове борошно.

Ціни на сапонітову муку на сайті АТОВ “Велес”

Ті, хто надумають купити сапонітове борошно, можуть натрапити на ще один номер жителя тієї ж таки Улашанівки. Та й тут стирчать вуха «Велесу». Щоправда, директор компанії Олександр Янчук усе заперечує.

 «Переробляє для компанії «Велес»? Ну якщо ви мені приведете і покажете цього підприємця», – ось так реагує на запитання журналістів директор АТОВ «Велес» Олександр Янчук.

Сапонітову глину ще два роки тому активно почали викопувати в лісі біля села Ташки. Про це говорять і мешканці, і кримінальне провадження. Тоді жодне підприємство в Україні, зокрема й «Велес», не мало спеціального дозволу на розробку Ташківської дільниці. Цей дозвіл Державна служба геонадр видала підприємству Олександра Янчука лише наприкінці минулого року. Навіть із спецдозволом видобувати глину в Ташках АТОВ «Велес» не має права. Для початку гірничих робіт підприємство має подати чітко визначений перелік документів, а також отримати право власності на земельну ділянку.

«Перший етап – це отримання спецдозволу на надра. Вони його отримали, ну але працювати їм поки що забороняється. Робити гірничі роботи, розкривати горизонти, знімати землю – це все можна після затвердження повного переліку документів», – пояснює Геннадій Сініков.

Неабияк дивує те, що офіційно на товаристві «Велес», яке збирається розробляти найбільше в Європі родовище сапонітових глин, працює лише дві людини. Натомість ми знайшли і підприємця, який купував в АТОВ «Велес» сапонітове борошно.

Ми заглянули в реєстр і знайшли ще кілька цікавих фактів про компанію «Велес». У засновниках – англійський офшор УОЛКСОН ТРЕЙД, який також належить Олександру Янчуку. До статутного фонду «Велеса» англійська компанія внесла трохи більше мільйона гривень. Ще два мільйони гривень дала фінансова компанія РАНП. Остання ж зареєстрована за адресою,  де проживає помічник екс-нардепа Петра Симоненка, Анатолій Лук’янчиков. Ми хотіли запитати пана Анатолія, чому його раптом цікавить розробка кар’єрів. Та чіткої відповіді так і не отримали.

Тим часом ташківчани здаватись не планують. Навчені досвідом сусідів, коли під виглядом вивчення родовищ, розкрадали надра, вони готові боротися. У свою чергу журналісти «Народного контролю» вже звернулись до прокуратури, аби вона з’ясувала, чому сапонітом торгують на чорному ринку.

The post Сапонітові браконьєри: хто незаконно видобуває унікальні копалини appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Теофіпольщина – аграрна житниця Хмельницької області. Тут одні з найкращих чорноземів та відомий на всю Україну гігант цукроваріння. Усім цим керує родина Вадима Лейві.

«У нас власник цієї ТОВ «Теофіпольська енергетична компанія» Вадим Леонідович Лейві, який є також власником цукрового заводу, він завжди на передовій всіх технологій», – говорить голова Теофіпольської РДА Юрій Маєвський про підприємців краю.

Вадим Лейві (довідка)

Місцевого магната у районі знає ледь не кожен пес. Але тутешні про нього або добре, або нічого. Воно і не дивно. Люди тримаються за свій шмат хліба, бо чи не з кожної родини хтось працює на господарствах або підприємствах родини Лейві.  Про потужного промисловця навіть з трибуни Верховної Ради говорять.

«Підприємство «Україна 2001», офіс якої розташоаний в Теофіполі, Хмельницької області, на цьому підприємстві працює 3 тисячі хмельничан. Люди, насамперед, дбають про що? Про свою зарплату, про свою роботу, вони бояться її втратити!», – встав на захист ТОВ «Україна-2001» під час рейдерського захоплення народний депутат України Андрій Шинькович.

Здавалося б і добре, що бізнесмен створює для місцевих робочі місця. Коли б ще так дбав про їхнє здоров’я та навколишнє середовище… Проте вже протягом 7 років підприємства Лейві стали справжньою екологічною катастрофою для Хмельниччини.

Село Грузевиця. Лише 15 кілометрів від обласного центру. Тут розрісся величезний свинокомплекс, і селяни одразу трьох сіл фактично задихаються від смороду.

Свинокомплекс ТОВ «Україна 2001», с. Грузевиця

Місцеві скаржаться на постійний сморід. Фекалії тварин збирають у два відкриті резервуари, а потім спеціальні машини розливають це добриво на поля неподалік людських домівок. Місцеві скаржаться, що після такого удобрення не лише голова болить, а й в криницях вода стає отруйною.

«Най Бог милує! Дихати нема чим! Вони виливають сюди через дорогу на поля це лайно! Зупиниться та бочка навпроти хати і цідить. А в бочці не кілограм, і не два!», – обурюється тутешній мешканець Іван Андрійович.

Резервуари свинокомплексу, у які збирають фекалії тварин

Людям – біда, а ось керівництву свинокомплексу – байдуже.

«Особисто я не бачу для себе проблем, і для моєї родини немає проблем, для багатьох родин, які працюють на комплексі, а це є 30 родин, які забезпечені роботою, також немає проблем з запахом», – впевнено коментує ситуацію директор свинокомплексу ТОВ «Україна 2001» у с. Грузевиця Володимир Бакаленко.

У 2015 році завдяки протесту селян та тиску з боку журналістів «Народного контролю» таки вдалось змусити екологічну інспекцію зробити заміри.

Селяни перекрили дорогу спеціальним машинам, які виливали “добрива” зі свинокомплексу на поля

Але екологи заявили, що показники у нормі. Втім такий вердикт за підписом пана Гуменюка, службовця із не надто прозорою репутацією, нікого не здивував. Адже свого часу свинокомплексом уже займалися і прокуратура, і екологи, і колишня санстанція. Та з легкої руки Арсенія Яценюка їхні візити припинились.

«В шию їх женіть. За законом перевірки заборонені для малого бізнесу протягом двох років, а для інших суб’єктів середнього бізнесу протягом першої половини поточного року», – заявив екс-прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк 11 лютого 2015 року під час засідання уряду.

Як бачимо, покровителям пана Лейві не смердить у високих кабінетах. Тому скарги про свинокомплекс, що збудований лиш за 500 метрів від житлових будинків, розглядають роками.

Документи на землю у мене, і оброблятиму її я

Фермер Олексій Нечипорук у 2015 році взяв в оренду 42 гектари невитребуваних паїв. Та виявилось, що ці гектари давно обробляє ТОВ «Україна 2001».  У Теофіпольській адміністрації про це нічого не знали.

«Це був 15 рік, розроблялась технічна документація, перевірялись всі відомості. Зареєстрованого іншого орендаря не було, інакше ми б не могли передати в оренду», – коментує ситуацію начальник юридичного відділу апарату Теофіпольської РДА Галина Андрощук.

Виявилося, що на папері іншого орендаря і справді не було, і до бюджету не надходила орендна плата за 42 гектари землі. Тоді як, фактично, на полях хазяйнувало товариство «Україна 2001».

«Приїхав у квітні місяці, значить тут була посіяна пшениця незаконно, яку засіяло ТОВ «Україна 2001», не маючи  жодних прав, тому що договір оренди у них закінчився у 2012 році, і з 2012 по 2015 рік вони обробляли цю землю незаконно», – згадує фермер.

Вадим Лейві не збирався повертати Нечипоруку жодного гектару. Бо йому ж, бачите, самому земля потрібна. Адже цей шмат лише за приблизними підрахунками щорічно дає 200 тисяч прибутку.

«Я пішов до Лейві Вадима Леонідовича. Ми з ним поговорили, на що він мені відповів, що він цю землю обробляв і буде обробляти. При мені подзвонив до прокурора Теофіпольського району і сказав, щоб той звертався до суду для скасовування розпорядження Теофіпольської РДА», – так закінчилась зустріч малого фермера Олексія Нечипорука з аграрієм.

Передачу землі в користування Нечипоруку прокуратура оскаржує в суді. Відповідач Нечипорук та районна адміністрація суд програють. За другим колом судової тяганини Феміда врешті побачила в позові прокуратури недостатність доказів, тому і повернула його на доопрацювання. Теперішній прокурор коментувати судову тяганину обережно відмовився, мовляв, не він позивався, не йому за попередників відповідати.

«Я вже застав цей позов в стадії судовій. Наразі є кримінальне провадження, і в межах цього кримінального провадження буде з’ясовано, на якій підставі ТОВ «Україна 2001» обробляла дану земельну ділянку», – обережно прокоментував ситуацію прокурор Старокостянтинівської місцевої прокуратури Ігор Берехтенко.

Олексій Нечипорук розмовляє з “Народним контролем”

Коли підприємство пана Лейві збирало врожай на гектарах Нечипорука, фермер викликав поліцію, звернувся до прокуратури. Але справа і досі розслідується.

«Категорія справи, якби, потребує значної кількості слідчих дій, окрім того, там ще необхідно провести експертизу землі. Наразі провадження перебуває на вивченні в обласній прокуратурі», – пояснює тривале слідство начальник Теофіпольського відділення поліції Сергій Ступчинський.

Мій район і кар’єр теж мій

Два роки тому активісти «Народного контролю» зафіксували незаконну розробку державного піщаного кар’єру.

Розкрадання піску в Теофіполі

Тоді ні поліція, ні прокуратура, ні районна влада порушень у діях працівників «Теофіпольського цукрового заводу» не вбачала. Відео та фото, на яких понад 10 вантажівок незаконно вивозило державні надра, розглянули як звичайне звернення і дали відписку.

«Кар’єр, на який сьогодні ніхто не має дозволу на користування, ви бачите, що сьогодні робиться, вибирається, вивозиться тоннами пісок. Рік тому ми зупинили це незаконне вивезення, але і досі прокуратура не кваліфікувала дії ТОВ «Теофіпольський цукровий завод» як злочин», – розповів депутат Теофіпольської районної ради від «Народного контролю» Сергій Мороз

Тоді прокуратурою в районі керував той же Віктор Сарафін, який традиційно просто відмахнувся від питання.

Віктор Сарафін, колишній прокурор Теофіпольського району

За рік після зміни прокурора кримінальне провадження таки відкрили. Втім чи дійде справа до суду?

На зарплаті у Лейві

Галина Іванівна тяжко працює в Італії вже майже чотирнадцять років. На початку 2000-х жінка нарешті назбирала грошей на хатинку для себе і доньки. Однак пожити у власному будинку так і не довелося. Спочатку теофопільська селищна рада відмовляє їй у приватизації прилеглої земельної ділянки. А потім будинок згорає вщент.

«Як тільки в мене згоріла хата, одразу ж після пожежі селищна рада замість того, щоб мені допомогти як місцева влада, вони надають Лейві в оренду частину моєї земельної ділянки. Я не розумію, як це можна надати чиєсь подвір’я з присадибними будівлями, з садком в оренду хазяїну багатому, значить їм було вигідно», – показує журналістам рештки свого будинку жителька Теофіполя Галина Іванівна.

А далі все, як по писаному. Як тільки від будинку лишились руїни, сусіди, а це товариство «Лан», підконтрольне пану Лейві, отримує в оренду частину її земельної ділянки. Тож там, де колись був фруктовий садок, нині заїзд до офісів «Україна 2001» та «Лан».

Згарище по сусідству з ТОВ “Україна 2001″ та ТОВ “Лан”

Жінка вже втомилася від судів. Тяжко зароблені гроші доводиться витрачати на адвокатів. Від будинку залишилося згарище, яке перетворилось на смітник, огороджений триметровим бетонним парканом. І все тому, що її невеличкий шматок землі приглянувся ненажерливому бізнесмену.

Історія Галини Іванівни – це лише наочна демонстрація, як працює місцева влада. Адже тримати своїх у районній раді для бізнесменів такого рівня як Лейві – не розкіш, радше необхідність.

«У районних радах можуть траплятись такі ситуації, тому що активних людей, які займаються політикою і бізнесом, можна порахувати на пальцях двох рук, і досить часто інтереси можуть пересікатись, але це має бути врегульовано. Коли ми говоримо про земельні ділянки, позики, пільги для бізнесу, то це великі гроші, і це гроші громади, які мають розподілятись відповідно до того, як каже закон. Але за це нікого не карають, бо ніхто не позивається до суду», – коментує ситуації в місцевих радах активіст громадського руху «Чесно» Олег Черненко.

Так, голова Тефіпольського району Юрій Маєвський начебто жодних стосунків до пана Лейві не має. А от державний реєстр свідчить про протилежне.

Зв’язок Вадима Лейві з головою Теофіпольського району Юрієм Маєвським

Батько Юрія Францовича та Вадим Лейві ведуть спільний бізнес. Так, Франц Юліанович є засновником ТОВ «Гідропласт», а ось кінцевим беніфенціарним власником цієї компанії є естонський офшор «ВЛ Нордік Трейд», єдиним директором та власником якого є Вадим Лейві. Цей офшор фігурує і в інших фірмах, до яких родина Теофіпольського олігарха також має причетність.

Зв’язки Вадима Лейві з депутатами Теофіпольської районної ради

У Теофіпольській раді інтереси громадян представляють 34 депутати. 15 з них тісно пов’язані з Вадимом Лейві. Майже вся теофіпольська фракція пропрезидентського блоку офіційно працює у пана Лейві, тобто є його підлеглими. Партія «Відродження» теж не вирізняється незалежністю. Так із 6 депутатів: двоє очолюють підрозділи ТОВ «Україна 2001», один – колишній працівник, решта ж пов’язані спільним бізнесом.

«Наразі, якщо вони просто працюють на підприємстві і не отримали прямих матеріальних вигод від свого голосування, так підприємство отримало, але їх матеріальний стан не покращився, це не доведено, тоді ми не можемо говорити про реальний конфлікт інтересів, це потенційний. Тобто в умовах потенційного конфлікту інтересів депутати мали б НЕ голосувати, ну або хоча б як мінімум утриматись», – коментує потенційний конфлікт інтересів у Теофіпольській РДА активіст громадського руху «Чесно» Олег Черненко.

Сам же Вадим Лейві також намагався потрапити до Хмельницької обласної ради під прапорами партії «Відродження». Та коли не вдалось, став помічником лідера політсили Віктора Бондаря, екс-регіонала, який не погребував підняти руку 16 січня за диктаторські закони.

Віктор Бондар, народний депутат України, який голосував за диктаторські закони 16 січня

Зв’язки – це те, що свого часу допомогло пану Лейві примножувати свій бізнес. Так серед його партнерів є регіонал, екс-нардеп Валерій Калестин, та давній друг Яценюка, депутат від «Народного фронту»  Андрій Іванчук. Ще два роки тому вони провернули аферу з держрезервом та імпортом сирцю тростини на 12 мільйонів доларів.

Протягом двох тижнів журналісти «Народного контролю» пробували зв’язатись чи з Вадимом Лейві, чи з його заступниками. В офісі компанії нам сказали, що всі у відпустках. Врешті нам пощастило, і сам Вадим Леонідович у телефонній розмові пообіцяв з нами зустрітись та прокоментувати усе. З того часу зв’язок з теофіпольським бізнесменом зник.

Тим часом такі районні ляльковики мають фактичну недоторканність, адже не входять до підслідності новостворених антикорупційних відомств, а решту правоохоронних органів вони давно контролюють.

The post Теофіпольський цукровий барон: як весь район опинився в руках одного підприємця appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.

Сто кілометрів від Хмельницького. Новоушицький район. Тутешнє село Рудківці славиться своїми краєвидами. Курортів тут кури не клюють. Навіть серед цього розмаїття неабияку увагу привертає «Перлина Дністра». Приватний пляж, ресторан, альтанки. Все для комфорту відвідувачів. Головною перевагою комплексу працівники називають близькість до водойми. Зведена «Перлина Дністра» за десять метрів від річки. Незаконно.

«Саме в місці, де збудована база відпочинку («Перлина Дністра», – прим. автора), річка Дністер має охорону зону не менше 100 метрів від урізу води, тобто цю будівлю не повинні були побудувати», – пояснює директор Департаменту екології Хмельницької ОДА Сергій Вавринчук.

То простим смертним так будувати не можна. А для родичів впливових посадовців закони не писані. Цей комплекс належить доньці начальника Державної екологічної інспекції Хмельниччини Віталія Гуменюка. Мала бути приватна садиба, а виріс палац на 700 квадратів. Порушень ніхто не помітив.

«Перлина Дністра»

Селище Сатанів. Поблизу Збруча на двох з половиною гектарах території простягся фешенебельний комплекс. Він теж належить донькам Віталія Гуменюка. Готель, санаторій та навіть штучне озеро. І, за доброю звичкою, цей комплекс знову збудували в охоронній зоні річки.

«Охоронна зона річки Збруч якраз біля санаторно-готельного комплексу «Перлина Поділля» складає 50 метрів. Деякі корпуси фактично над водою збудовані, балкони виходять одразу ж на водне плесо», – пояснює виявлені порушення директор Національного природного парку «Подільські Товтри» Андрій Полудняк.

Фішкою курорту є власна свердловина. Щоправда видобувати воду з цієї свердловини не можна. Це грозить екологічною катастрофою.

«Якщо будуть сильні опади, і річка Збруч вийде з берегів, вона затопить цю свердловину, що буде загрожувати всьому Збручанському родовищу», – коментує вже доволі недалеке майбутнє всього курорту директор Департаменту екології Хмельницької ОДА Сергій Вавринчук.

Та власників курорту, сім’ю Гуменюків, такі наслідки не лякають. Цілющу мінералку на території комплексу розливають направо і наліво. Ще у 2015 році журналісти «Народного контролю» без жодних перешкод набрали унікальну мінеральну воду. Головний екологічний інспектор тоді зізнався нам, що спецдозволу на користування надрами у його доньок не було. Кримінальне провадження за цим фактом закрили через місяць.

Буріння незаконних свердловин та будівництво в прирічкових зонах – то все дитячі забавки. Прославився головний екоінспектор Хмельниччини на всю країну іншим. У Смотрицькому каньйоні почали вирізувати унікальний заповідник державного значення.

«Перед тим, як вирізати хащі, мали запросити фахівців, які б відмітили саме те, що можна вирізати без будь-якої шкоди для червонокнижної флори та рідкісної фауни. Нас запросили лише тоді,  коли вже 2/3 частини було вирізано», – розповіла завідувач кафедри біології Кам’янець-Подільського національного парку Людмила Любінська.

Місцева влада вирішила зробити на 5 гектарах природно-заповідного фонду зону відпочинку з різними атракціонами. Подейкують, натомість Гуменюка звільнили від штрафу, який він мав заплатити до бюджету Кам’янець-Подільського за те, що будує в місті, порушуючи норми благоустрою. Цього разу не відпочинковий комплекс, а собі маєток.

Маєток Віталія Гуменюка

Ринкова вартість такого будинку не менше 250 тисяч доларів. У декларації пана Гуменюка зазначена вартість цього будинку – лише 300 тисяч гривень.

Хто не з ним, той на вихід

Його тричі звільняли, а він зажди повертався, щоправда, через суд. Представники гуманної української Феміди вперто не бачать нічого протизаконного в діях головного екоінспектора Хмельниччини. Натомість сам Віталій Гуменюк швидко знаходить управу на тих, хто не хоче танцювати під його дудку. Працівників, які звертають увагу на зловживання, чекає одна доля – звільнення.

Руслан перевіряв законність робіт у тому ж таки Смотрицькому каньйоні. Чоловік помітив чисельні порушення і сказав, що не закриватиме очі. На погрози від керівника нарвався, коли написав службову записку про незаконну рубку в природоохоронній зоні. Далі Руслана просто усунули від справи.

«Вже наступного дня мені прислали наказ, за яким я не мав права брати участь в обстеженні зелених насаджень», – розповідає екс-інспектор Держекоінспекції у Хмельницькій області Руслан Якубаш.

Смотрицький каньйон

За шість років правління Віталія Гуменюка схожа доля спіткала не одного працівника екоінспекції. Випадкові люди тут не затримувалися: або мовчи, або з речами на вихід.

«Всіх працівників, які були прийняті на посаду за конкурсом, коли він був відсутній, він всім запропонував звільнитись. Як він сказав, бо ви не в моїй команді», – згадує екс-працівник Держекоінспекції у Хмельницькій області Олександр Котовський.  

Смерть на пішохідному переході розслідували два роки

Два роки тому на перехресті вулиць Володимирської та Соборної на смерть збили 80-ти річну пенсіонерку. Старенька опинилась під колесами, коли намагалась перейти дорогу на пішохідному переході. У цей час поруч Віталій Гуменюк намагався припаркувати свій позашляховик. На місці чиновник навіть визнав свою провину.

«Чи я її вдарив чимось, під машиною вже почув, як кісточка затріщала», – розгублено тоді коментував події місцевому телеканалу Віталій Гуменюк.

ДТП за участі Віталія Гуменюка

Розслідування мало тривати кілька місяців, та затягнулося на роки. А  посадовець з винуватця ДТП перетворився на свідка.

«Гуменюк сам говорив мені з братом, і слідчому говорив, що він винен, але зараз він не підозрюваний, прокуратура не підтвердила його статус. Він тільки свідок», – через рік обурювався син загиблої пенсіонерки Олексій Слищук.

Коли журналісти «Народного контролю» вирішили з’ясувати, як просувається розслідування ДТП за участі пана Гуменюка, з’ясувалось, що йому вже оголосили підозру. Якщо його вину доведуть у суді, то він все ж може потрапити за грати.

«Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до восьми років», – прокоментував старший слідчий Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області Олександр Івасюк.  

Протягом кількох місяців ми шукали пана Гуменюка. На робочому місці сказали, посадовець хворіє. Коли буде – невідомо. Зустрітись нам не вдалось ані в закладах його сім’ї, ані вдома. Телефоном Віталій Гуменюк відмовився з нами спілкуватись та відповідати на будь-які наші запитання: «Будь ласка, не турбуйте мене, я хворий, мені важко з вами розмовляти. До побачення!».

У Міністерстві екології та природних ресурсів лиш розводять руками. Визнають, екоінспекція наскрізь просякла корупцією. Випадок з хмельницьким чиновником – не поодинокий.

«І ніби все гарно, і звільнили ж. А потім ті люди через суд чи ще якось повертаються. Насправді там є грошова порука, і ці потоки, які формуються, вони знизу ідуть наверх. Екоінспекція в тому варіанті, який є сьогодні, – це є піраміда для висмоктування тіньових доходів на найнижчому рівні і підняття їх наверх. Оздоровити, лише помінявши певних керівників в екоінспекції, абсолютно неможливо», – коментує ситуацію міністр екології та природних ресурсів України Остап Семерак.

Міністр переконаний, лише ліквідація інспекції і створення нової структури може щось змінити. Та коли таке диво трапиться – невідомо. Поки ж Віталій Гуменюк як вареник в маслі – справжній  король подільських природних багатств.

The post Бізнес на природі: в чому секрет безкарності головного екоінспектора Хмельниччини appeared first on Народний Контроль - Офіційний сайт.